Коли йому виповнилось 20 років, Дмитро вирішував, в який підрозділ іти воювати. Тож приєднався до об’єднаної штурмової бригади «Лють». У складі підрозділу прослужив рік.
Каже, бажання було одне – захист державного суверенітету України. Батьки відмовляли, адже був ще надто молодий воювати, однак бажання Дмитра – перемогло. Герой пройшов відповідне навчання, понад місяць перебував і в Великобританії.
Згодом з бійцями відправились на Донеччину. Було багато серйозних бойових виходів поблизу Торецька. «На війні головне – братерство: хтось знає все, хтось – нічого, хтось – трохи, але всі нарівні виконують роботу і поставлені задачі. Усі підтримують, допомагають, підказують, дивляться один за одним, переживають», – пригадує.
У кінці 2024 року отримав тяжке поранення в одному з боїв: поблизу прилетів ворожий снаряд. Побратими швидко наклали йому турнікети, на щастя, врятували коліно, ампутувати довелося нижню частину правої ноги. У стані афекту, розповідає, одразу і не відчув болю. Однак потім були страшні періодичні нестерпні болі. Лікувався в медзакладах Дніпра та Луцька. Саме в обласному центрі Волині встановили сучасний протез, з яким вчився ходити близько півтора місяці. Тоді ж вирішив не покидати систему поліції. «Все вийшло, не жаліюся, не важко», – говорить воїн.
Розповідає, що були пропозиції працювати і в Києві, однак хотів бути ближче до рідного дому, адже родом – з Луцького району.
У черговій частині Луцького районного управління поліції Дмитро Киричук нині стажується. Справляється добре, – кажуть колеги. До того ж, Дмитро дуже оптимістичний, з почуттям гумору, амбітний. Тут він працює, в основному, з документами, це не є робота на вулиці, патрулювання чи затримання злочинців.
«У поліції Волині ідуть назустріч ветеранам: під них можуть підлаштувати майбутні робочі місця, аби працювати і бути потрібними в суспільстві після пекла війни могли і ветерани з інвалідністю», – розповіла провідна консультантка ГУНП, радниця начальника поліції з ветеранської політики Ольга Остапчук.
Дмитро підтверджує, що в поліції дійсно створені всі умови для роботи: тепло, комфортно, підрозділ повністю безбар’єрний.
Його хобі – транспорт. До служби працював автомеханіком, вдома має три мотоцикли, навіть з протезом може на них їздити.
А ще тішиться дворічною сестричкою, яка мило обклеїла братів протез веселими наліпками. До речі, прикрашає нашого героя його скромність: він не демонструє свій протез усім підряд, навпаки, намагається прикривати це, аби його не жаліли, загалом, пересувається дуже активно і ні про що не шкодує. «Ніколи не пожалію, що пішов на війну. Якби треба було – зробив би це знову. Голова працює, руки на місці, ноги ходять – це головне», – впевнено говорить.
Найбільше Дмитро хоче миру, але шлях до нього – ще тривалий. Нині тривають запеклі бої, не скрізь є можливість евакуювати людей, іде війна технологій. Однак поліцейські в складі сил захисту впевнено тримають оборону нарівні.
Ольга Бузулук
Головне управління Національної поліції у Волинській області