«Інвалідність – це клуб, куди може потрапити кожен…»

Авторську методику з підготовки руки до письма для дітей з особливими освітніми потребами раннього та дошкільного віку презентували у ДНЗ № 40 міста Луцька. Книгу-зошит-тренажер Людмили Вознюк «Графо-моторні навички» створено та апробовано на базі ВОДГО «Центр розвитку дитини», рекомендовано кафедрою ортопедагогіки та реабілітології Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. На презентації автор розповіла, що корекційно-розвивальний посібник призначено насамперед для соціалізації та розвитку навичок письма діток з особливостями психофізичного розвитку. Книга-зошит-тренажер базується на комплексному підході до розв’язання проблеми дітей зі складними порушеннями розвитку (ДЦП, вади зору, інтелектуальні порушення тощо), починаючи уже з дворічного віку.

– Інвалідність – це клуб, куди в будь-який момент може потрапити кожен, – наголошує голова ВОДГО «Центр розвитку дитини» вчитель-дефектолог Людмила Вознюк. – І перед тими, хто потрапляє в нього, стоять не тільки фізичні бар’єри, а й бар’єри у свідомості оточення.

За словами пані Людмили, унікальністю видань про дітей із сенсорними порушеннями розвитку є те, що вони містять сторінки з азбукою Брайля для незрячих та дактильною азбукою для дітей, які не чують. Здорові діти зможуть на дотик відчути усю складність техніки читання за Брайлем, можливості спілкування за допомогою дактильної азбуки та оцінити сильні сторони незрячих та глухих ровесників. Це не тільки допоможе дітям із сенсорними порушеннями, це виховуватиме любов і співчуття до них у здорових дітей. Мовляв, от спробуй, як, не бачачи світла, читати пальчиками. Книгу-зошит-тренажер «Графо-моторні навички. Крапка-лінія-фігура» створено на численні запити батьків та педагогів, які працюють із дітьми з особливостями психофізичного розвитку.

Соціальний педагог навчально-реабілітаційного центру Оксана Вохонська зауважила, що кожна дитина з особливими потребами рано чи пізно матиме успіхи, але їй у цьому треба постійно допомагати.

– Я вже маю великий досвід у роботі з дітьми з інвалідністю, і в мене самої повністю незряча донька. Але я помітила, що основною проблемою є гіперопіка батьків – дитина не вчиться самостійності,– наголосила пані Оксана.

– Щодня народжуються діти з особливими потребами не тільки в Україні, а й у всьому світі, – розповідає вчитель-дефектолог Людмила Вознюк. – Я свого часу через усе це пройшла, адже сама виховала дитину-інваліда. Скажу відверто: батьки дітей-інвалідів несуть провину перед собою і суспільством усе життя. З цим відчуттям насправді дуже важко жити. Ще недавно у нашому суспільстві переважала медична модель інвалідності, коли люди з особливими потребами були ізольовані, їм лише надавалася державна підтримка у вигляді статусу інваліда. Але зараз ця модель уже не є актуальною. Найбільший бар’єр – той, який полягає у нашій свідомості. Інвалідність жодним чином не є індивідуальною проблемою. А наше суспільство потребує реабілітації. Освіта – найбільш універсальний засіб реабілітації. Кілька років тому нам вдалося побувати на одному з європейських семінарів, де молоді люди представляли колекцію ляльок-інвалідів. І це мене вразило. Якби наші діти гралися з такими ляльками, вони усвідомлювали б, що діти з інвалідністю нічим не відрізняються від здорових дітей. Якби у нас була така іграшкова продукція, то нам було б легше закладати основи сприйняття людей неповносправних, які відрізняються від здорових.

Народження в родині малюка з порушеннями у розвитку є завжди стресом. Батьки виявляються в непростій психологічній ситуації: їм доводиться відчувати горе, біль, провину за те, що дитина народилася з інвалідністю. Якщо в дитини присутній пізнавальний інтерес і пізнавальна діяльність, то вона досягає хороших результатів у своєму розвитку. Важко працювати з малюками, в яких пізнавальна активність мінімальна або відсутня. Тому у роботі вчителя-дефектолога головним є таке правило: «Скажи мені і я забуду, покажи – запам’ятаю, дай можливість діяти – і я навчусь». Діти дошкільного віку з особливими потребами не завжди сприймають інформацію на слух, а якщо їм показати будь-яку наочність, то дитина це обов’язково запам’ятає. З малюком потрібно працювати у хорошому настрої, а якщо він протестує і не хоче вчитися, то це означає, що ми щось не так йому розповідаємо.

ЯКЩО ВАША ДИТИНА ІНВАЛІД

• Ніколи не треба жаліти її через те, що вона не така, як інші діти.

• Даруйте їй свою увагу і любов, але не забувайте про інших членів родини, які теж потребують турботи й ласки.

• Організуйте свій побут так, щоб у родині ніхто не почувався «жертвою» через те, що доводиться відмовлятися від особистого життя.

• Не намагайтеся розв’язувати за дитину усі проблеми та обов’язки. Надавайте їй самостійність в ухваленні рішень і дій.

• Не бійтеся їй відмовити в чому-небудь, якщо вважаєте, що її вимога занадто завищена.

• Розмовляйте з дитиною якомога частіше. Пам’ятайте, що ні радіо, ні телевізор, ні комп’ютер не замінять їй живого спілкування з батьками.

• Не обмежуйте малюка в спілкуванні з ровесниками.

• Запрошуйте в гості своїх друзів, не відмовляйтеся від зустрічей з ними.

• Не соромтеся вдаватися частіше до порад психологів і педагогів. Знайдіть інформацію про те, в яких дошкільних установах вашого району відкриті консультаційні пункти, служби ранньої допомоги, куди ви завжди можете звернутися.

• Не треба мучити себе докорами через те, що у вашій родині народився не зовсім здоровий малюк. Ви в цьому не винні.

• Пам’ятайте про те, що колись ваша дитина стане дорослою, і їй треба буде жити самостійним, дорослим життям.

Лілія Бондар

Фото: http://www.volynnews.com/

Газета “Сім’я і дім”