Інвалідам замість якісних засобів реабілітації видають непотріб

1 23 6 1259852835136180b 2. реабілітації, інвалідів

Сумнівна доброта

Останнім часом, особливо коли наша держава 2009 року ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів, стартувало безліч соціальних програм, спрямованих на поліпшення й полегшення життя людей з особливими потребами. Та чи всі вони насправді відповідають потребам й інтересам інвалідів? Спинюся на одній з них.

Сьогодні люди з вадами зору та слуху у районних управліннях соціального захисту населення мають право безкоштовно одержувати спеціальні засоби реабілітації: магнітоли й МР3-плеєри для прослуховування озвучених книжок, диктофони, ціпки, озвучені годинники, а нещодавно видавали мобільні телефони для глухих і з озвученням для сліпих. До речі, ще якихось десять років тому забезпеченням реабілітаційних засобів для своїх членів займалися самі українські товариства сліпих та глухих. Тоді процедура видачі була простою: написала людина заяву — і раз на три чи п’ять років їй видавали потрібну річ. Потім цю функцію на себе взяла держава. І тепер, щоб раз на п’ять років отримати будь-який засіб, треба зібрати купу документів (спочатку взагалі доходило до абсурду: інвалідів посилали до районних поліклінік по довідку, яка б підтверджувала потребу людини, наприклад, у магнітофоні) і стати у чергу на невизначений термін.

Тому багато інвалідів за ці роки ще не отримали жодного засобу. І нехай не переймаються, вони нічого не втратили. Бо від тих, хто все-таки одержав магнітолу чи диктофон, я не чула жодного позитивного відгуку про ці пристрої: вони неякісні, швидко ламаються, у магнітоли з чотирьох функцій (радіо, диск, касета, флешка) працює одна, у кращому разі дві функції, диктофони взагалі викидають — вони зовсім не годяться для незрячих. Спочатку я думала, що це перебільшення, поки сама не зіткнулася з такою проблемою. Через інвалідність я теж маю право одержувати спеціальні засоби. З трьох, які мені видали (магнітола, диктофон, будильник), більш-менш нормально працює озвучений будильник. Магнітола спочатку начебто працювала, але недовго, а тепер слугує лише як радіо. А диктофон, який мені як журналістові дуже знадобився б (до речі, видається не всім бажаючим, а лише працівникам інтелектуальної праці — незрячим вчителям, журналістам, студентам), записує жахливо, з таким шипінням і рипінням, що розібрати майже нічого не можна…

Одне слово, найдешевший китайський непотріб — ось що видають інвалідам для полегшення їхнього життя. Отож доброчинна справа виявляється зовсім не доброю, бо принижує права і гідність громадян з особливими потребами. І прикро, що на такі неякісні речі держава витрачає величезні кошти, які могли б піти на справді щось корисне. Можливо, було б краще для придбання засобів реабілітації виділяти людині з інвалідністю соціальну грошову допомогу — тоді вона могла б сама обирати за якістю і купувати саме той засіб, який їй потрібен.

Наталка Щербань

«Урядовий кур’єр»

Напишіть відгук