Искалеченные, но несокрушимые. Более пяти тысяч украинских военных получили ранения во время проведения АТО на Востоке страны. Те, кто защищал Родину и едва не лишился жизни, никого не обвиняют и пытаются жить дальше.
Что помогает даже прикованным к постели бойцам верить в лучшее?
– Так щоб я мав на когось якусь злість, то ні, це мій вибір, а те, що зі мною сталося, це сталося – тепер у мене своя задача – поставить себе на ноги.
Вадим Свириденко – ветеран АТО, был ранен под Дебальцево. Когда воина вывозили из окружения, бронетранспортер подорвался на мине. Трое суток едва живой Вадим лежал под открытым небом. На улице было минус 20. Единственный из всех он выжил, но отморозил конечности. Но мужчина не отчаивается.
Вадим Свириденко, ветеран АТО:
– Впадати в депресію і казати “як мені погано” – скільки людей рятувало, то я їм даю шану і показую, що зі мною усе гаразд.
Вернуть бойцов, которые получили ранения, к полноценной жизни, можно – уверяют в Минобороны.
Всеволод Стеблюк, помощник Министра обороны Украины по медицинскому направлению:
– Існує практика, коли військовослужбовець, навіть якщо він втратив кінцівку – ампутант – але він хоче служити, то він залишається служити в ЗСУ. Йому підбирають таку роботу, щоб це йому було неважко, але максимально використати його життєвий і бойовий досвід.
Важно, чтобы каждый солдат, который находится на больничной койке, чувствовал, что его судьбой занимаются.
Всеволод Стеблюк, помощник Министра обороны Украины по медицинскому направлению:
– Досвід американської війни свідчить, що якраз ветерани В’єтнаму американської армії – вони мали вдвічі більше втрат від самогубств після війни, важливо, щоб держава не забувала про своїх захисників.
Но крепче всего держат на этом свете родные. Вадим рассказывает о жене.
Вадим Свириденко, ветеран АТО:
– У нас була така домовленість, якщо я даже не телефоную добу чи дві, то це не означає, що мене вже немає. Так вона витримала, чесно кажучи, і коли вона вже прийшла до мене, то не було жодного дня, коли вона б не прийшла до мене без посмішки, хоч вона знала наперед, що у мене там будуть якісь ампутації… Завжди усі до мене заходили з посмішкою.
А примером для тех, кто из-за войны потерял конечности, часто становятся дети с ограниченными возможностями. Роману 8. Уже несколько лет он посещает центр реабилитации для детей-инвалидов. Мальчик родился с пороком, который мешал ходить, перенес несколько операций. А сейчас – занимается каратэ. И побеждает.
– Це чотири в Києві медалі, вони золоті, а оці – ось ця бронзова, ну вообще це перше місце, а ця на Миколаївщині, а це теж у Києві було.
Тренировки подталкивают к активному образу жизни. Именно это – главное лекарство для людей с ограниченными возможностями.
Анатолий Сальник, тренер по каратэ:
– Їм вийти, кудись доїхати – це величезний кусок роботи, і будь-який вихід для них до людей – це подія, і не важливо, яку хто медаль здобув, вони пишаються тим, що вони роблять, що вони щось можуть.
Верит, что вскоре изменится его жизнь, ветеран АТО Вадим. Сейчас мужчина ожидает “умные” бионические протезы. С ними он сможет двигаться и выполнять даже самые мелкие движения. Например – завязать шнурки на обуви или работать с компьютерной мышью.
Вадим Свириденко, ветеран АТО:
– Зараз у мене первинне питання – моя дружина вагітна, і стати на ноги чим швидше, навчитися користуватися протезами, ногами, руками, і навчитися не просто ходити, а бігати…
Иван Блохин, Алексей Соловей, Святослав Мелешкин, Юрий Нестеренко
НТН +ВИДЕО