“Біжу, підрив, падаю, бачу – без ноги”, – спецпризначенець Нацгвардії розповів про поранення та бої на сході

Наразі Михайло Матвіїв оговтується після поранення, готується до ще одної операції та одягнути протез

Журналістка “Еспресо.Захід” зустрілася з хлопцем.

Михайло Матвіїв – спецпризначенець Національної гвардії України. Під час бойового завдання він втратив ногу. Нині намагається повноцінно жити та продовжує займатися спортом. Проходить реабілітацію, згодом хоче повернутися у Збройні сили України.

“Я вважаю, що це вже не така велика втрата і кожен, хто отримав таке поранення має знайти якийсь позитив у цьому, якусь причину, – переконаний Михайло. – Якісь плани собі надалі поставити. Тоді легше сприймати поранення. Я до цього ставлюся так: втратив одну ногу, могло бути і дві, не так вже й погано”.

Михайлу Матвіїву – 24 роки. Він з Львівщини. Добровільно прийшов у Нацгвардію у 18 років. Мотивацією стали друзі, котрі ще з початку війни вирушили на фронт. Спочатку хлопець тренувався, а через кілька років вирушив у зону бойових дій. Три тижні перед повномасштабним вторгненням Михайло лише приїхав на ротацію додому. А згодом знову повернувся у військо.

“Тиждень перед повномасштабною війною до мене подзвонили командири і запитали, де я, що роблю, – пригадує воїн. – Я тоді був вдома. Мені сказали бути на зв’язку. Я вже зрозумів, що скоро доведеться виїжджати. І був готовий до того, що доведеться воювати”.

Третього березня Михайло разом із підрозділом виїхав обороняти Київщину. Вперше потрапив у Макарів. На цьому напрямку тримали оборону та відбивали ворожі наступи. Росіяни тоді переважали кількістю та артилерію. За словами Михайла Матвіїва, Макарів був знищений: повалені будинки, росіяни взагалі не думали за цивільних людей, їм було байдуже. Крім того, вони домінували в плані людського ресурсу та артилерії. Знищували все на своєму шляху. Після успішних операцій на Київщині Михайло виконував бойові завдання на Чернігівщині, Харківщині, Луганщині та Донеччині. У грудні під час бойового виходу на Вугледарському напрямку він отримав поранення. Завдання було зачистити територію, закріпитися та тримати оборону. Тоді хлопець наступив на міну і втратив частину ноги.

“З нами були два сапери, вони йшли з міношукачами по посадці. Була дорога і від одної посадки до другої нам треба було перебігти, оскільки була невелика дистанція до росіян, – розповідає Михайло. – Наш інженер перебіг, побачив одну міну, почав розміновувати її. Далі перебіг сапер, він пройшовся з міношукачем, після нього ще один побратим з нашої групи. Я четвертий, кулеметник, перебігав для того, щоб прикривати їх в тому напрямку. Перебігаючи я наступив на міну. Біжу, підрив, падаю, бачу, що без ноги. Одразу почав кричати від сильної болі. Мій друг та побратим відтягнули мене за посадку. Я дістав турнікет, вони ще докручують його. Я пам’ятаю такий момент, що вони вже закрутили, я кажу, Вітьок давай ще прокрути, щоб точно не стік кров’ю”.

Після поранення Михайла евакуювали. Він каже, пощастило, що у цей момент не було артилерійського обстрілу і його забрали майже від місця підриву. Тепер хлопець кілька місяців оговтується від поранення. Попереду ще одна операція, а потім – протез. Далі хоче знову повернутися у військо, а також займатися спортом, аби в майбутньому взяти участь у паралімпіаді.

Христина Парубій