Чотирилапі лікарі: підопічні черкаського клубу собаківництва працюють реабілітологами з особливими дітьми

Чотирилапі лікарі: підопічні черкаського клубу собаківництва працюють реабілітологами з особливими дітьми. черкаси, канистерапия, клуб собаківництва, реабілітолог, собака

Чотирилапі лікарі: підопічні черкаського клубу собаківництва працюють реабілітологами з особливими дітьми. черкаси, канистерапия, клуб собаківництва, реабілітолог, собака

Понад 10 років вихованці Черкаського обласного клубу службового собаківництва ТСОУ разом зі своїми господарями допомагають черкаським діткам із вадами розвитку та різного роду захворюваннями. Така реабілітація називається каністерапія і дає хороші, та інколи навіть несподівані результати. Малюки, граючись із чотирилапими друзями, на позитивних емоціях та переживаннях починають краще рухатися, спілкуватися, і за лічені тижні часто показують такі результати, яких без тварин не могли досягнути роками.

На шляху до одужання…

— Через карантин наша терапія тривала лише два з половиною місяці, але і цього виявилося достатньо, щоб побачити суттєві зміни у розвитку дитини та відчути хороший результат, — розповідає Ольга Івановська — мама п’ятирічного Іванка, який народився із синдромом Дауна. — Син почав говорити більше звуків і навіть слів, але справжній прорив відбувся у його фізичному розвитку. Він зміцнів, став спритніший, покращилася координація рухів — і все це завдяки тренуванням на смузі перепон із собаками. Вони рухаються разом сходами, планкою, син старається тримати рівновагу. І найголовніше, що тренування відбуваються на позитиві, на яскравих хороших емоціях.

Сім’я Івановських сподівається повернутися до цих занять, адже ніщо не дарує дітям таких емоцій, як спілкування з тваринами. Найбільше Іванкові подобалося працювати з вівчаркою Габі та улюбленцем дітей й учасників клубу собаківництва — дворянином (дворняжкою) Марсом.

Трирічний Марс — один з активістів-реабілітологів у клубі собаківництва. Разом зі своїм господарем 27-річним Олександром Кириченком вони близько року працюють з дітками.

— Ми з Марсом займалися в клубі. Якось нас запросили з’їздити до дітей у літній табір, потім ще кілька разів — і нам обом це сподобалося. Коли бачиш, які емоції викликає у дітей твоя собака, хочеш якомога більше радувати їх, — розповідає Олександр. — Марс дуже любить працювати. Але зазвичай ми з ним робимо сеанси по 30 хвилин. Коли бачу, що Марс психологічно втомлюється, стараюсь його не обтяжувати й закінчую заняття. Зазвичай після такої роботи він спить ледь не пів доби.

Марса його господар підібрав на вулиці. Розповідає: пізно ввечері вони з мамою поверталися додому, і до нього з кущів вийшло цуценя, підійшло заглянуло в очі та лягло біля ніг. А вже за кілька секунд собача із безпритульного перетворилося на домашнього улюбленця.

Пухнасті реабілітологи

— Ми працюємо здебільшого з хворими дітками. Контактуючи з тваринами, діти відключаються від життєвих реалій і концентрують свою увагу на тварині, взаємодії з нею. Собака ж, відчуваючи настрій та стан людини, інтуїтивно старається їй допомогти, — розповідає керівник Черкаського обласного клубу службового собаківництва ТСОУ Наталія Кривоколінська. — Часто ми працюємо з дітками-аутистами, із синдромом Дауна. Не можна сказати, що ми їх лікуємо якось радикально, але у них покращується моторика, координація рухів, вони починають краще розмовляти.

У клубі розповідають: працюють із дітьми, які не можуть ходити. Батьки буквально переставляли їм ніжки, але у прагненні підійти ближче до собаки, погладити її чи наздогнати, малюки починають краще і швидше рухатися, ходити. Лежачі діти, торкаючись до тварин, тактильно відчувають, яка у них шерсть, несвідомо намагаються дотягнутися до них, погладити.

Працюють також з онкохворими дітьми, сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. З усіма малюками, яким дуже потрібна підтримка і хоча б на якийсь час відірватися від реальності та отримати радісні емоції.

— Часто батьки нам говорять, що після наших занять малюки почали краще щось робити. Вони ліпше почуваються, і, звичайно, сумують за нашими чотирилапими реабілітологами, — ділиться кінолог клубу службового собаківництва Наталія Стрельченко. — У нас дуже багато позитивного досвіду. От нещодавно Іванко — сонячна дитина, мало того, що почав ходити, так він уже тримає у ручках ложечку і намагається донести у ній до собаки ласощі. Ми бачимо результат і хочемо допомогти дітям.

Професійний відбір

Тут розповідають: далеко не кожна собака підійде для такої роботи, тому дуже уважно підбирають реабілітологів, аби їх співпраця з дітьми дала максимально хороший результат і не нашкодила ані самим тваринам, ані дітлахам.

Для роботи реабілітологами, як правило, підбирають дорослих собак зі сталою психікою. Тварини проходять соціалізацію, навчання та спеціальну підготовку, і лише після успішно пройденого тестування допускаються до роботи з дітьми. Так само важливо, щоб і власник тварини був готовий до такої роботи. Співпрацювати із хворими дітьми часто морально важко. У клубі зізнаються: були ситуації, коли господар із собакою кілька разів прийшов на заняття, а потім був вимушений відмовитися, бо сам не міг пережити дитячих страждань.

Сеанс терапії у середньому триває до пів години. Тварина та її господар увесь час мають бути пильними, адже дитина може несвідомо схопити, притиснути та навіть вкусити собаку, і вона при цьому не повинна різко зреагувати. Бажано таких ситуацій уникати, саме тому на господареві собаки лежить велика відповідальність.

Майже магія

У Черкаському клубі службового собаківництва зізнаються: собаки – не просто чудові терапевти, інколи вони буквально лікують своїх господарів, перебираючи на себе їхні захворювання. Тут розповідають про випадки, коли собаки помирали від серцевих та онкозахворювань, а у їх господарів була ремісія або здоров’я йшло на поправку. Пригадують історію, коли у господаря від онкології померло в різні періоди дві собаки, а він сам одужав і живе вже не один рік. Зрозуміло, що науково це не доведено, але такі спостереження демонструють певну закономірність.

— Хворим людям собаки буквально продовжують життя. Було кілька випадків, коли смертельно хворим черкащанам родичі дарували собаку і цим продовжували їх життя на роки. Це можна пояснити, бо у людини з’являється новий інтерес, вона починає працювати з твариною, займатися на майданчику, отримує позитивні переживання — все це разом покращує якість життя і продовжує його, — ділиться спостереженнями з власного досвіду Наталія Стрельченко.

Хочеться перефразувати відомий вислів: не людина собаці друг, а собака часто для людини і друг, і лікар, і оберіг. Вони готові пожертвувати собою, аби господар та його оточення були здорові, мали гарний настрій та лише приємні переживання.

Тетяна Мартинова

Вечірні Черкаси

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*