Військовослужбовець Володимир Малихін втратив ногу на фронті. Разом із сином і дружино він вперше на милицях піднявся у гори
Втретє волонтери на Львівщині організували для українських воїнів і їхніх родин похід у Карпати, сходження на гірські вершини. Така мандрівка є реабілітацією і водночас випробовуванням для тих, хто втратив кінцівки на війні. Адже відновлення після важкого поранення вимагає часу та терпіння і тут дуже важлива підтримка рідних, зауважують фахівці.
«Досвіду ходити у гори з протезом у мене немає, але сподіваюсь, що піднімусь на вершину», – говорить 20-річний військовослужбовець Андрій Голопапа. 24 лютого 2022 року 18-річний студент Київського університету, майбутній фізик поклав документи, гроші, прапори у наплічник і пішов у військкомат, не маючи бойового досвіду. Всьому навчили досвідчені побратими. Андрій перші місяці війни обороняв Київ і Київську область. У жовтні 2022 року неподалік від Бахмуту внаслідок мінометного пострілу молодий воїн втратив ногу. Позаду вже важка реампутація, реабілітація, проблеми з загоєнням ран. Каже, що у цей день поранення йому пощастило найбільше у житті.
20-річний Андрій Голопапа втратив на війні ногу
Чоловік налаштований на найкраще, що все буде добре
Маргарита Малихіна
Андрій Голопапа піднявся на гору Ключ, одну з вершин Сколівських Бескид, на протезі. Харків’янин Володимир Малихін робив сходження на милицях. Він чекає на протез, за допомогою якого стане більш самостійним. Бути оптимістом і не здаватись – це саме про нього, зауважує дружина. Вперше з родиною воїн піднімається Сколівськими Бескидами і долає 4 км.
«Він – молодець. Всі бачили, як він зумів піднятись, а я з сином навіть відставали постійно від нього. Чоловік налаштований на найкраще, що все буде добре. І зараз теж», – каже Маргарита Малихіна.
Родина Малихіних
Володимирові – 31 рік. У Харкові він працював тренером з боксу. 24 лютого добровільно змінив спортивну форму на військову. У перші тижні захищав рідний Харків. Під час важких боїв у Бахмуті врятував життя пораненому побратимові, який підірвався на протипіхотній міні.
Я за нього злякався, пішов до нього, наклав турнікет, чим і врятував життя
Володимир Малихін
«Я за нього злякався, пішов до нього, наклав турнікет, чим і врятував життя. Думаю, покладу йому під голову аптечку, щоб не захлиснувся кров’ю, бо лежав на землі. Коли відходив від нього, сам потрапив на міну, що була поруч. Потім була довга евакуація. Якби не така висока ампутація, я б повернувся на фронт. Завдяки родині все добре. Я все життя посміхаюсь і зараз. Ось такий буду «напівробот» для сина», – говорить Володимир Малихін.
Володимир Малихін піднімається на одну з вершин Карпат
Підтримка родина
Дружина одразу поїхала до чоловіка у шпиталь, щоб бути поруч, коли Володимирові було і боляче, і морально важко. Маленького сина готувала до зустрічі з татом.
«Я казала дитині, що тато виглядає по-іншому, у нього немає однієї ніжки, буде залізна, але головне, що він живий. Син дуже добре зреагував», – наголошує Маргарита Малихіна.
Повернусь до тренувань, якщо мене не візьмуть на службу
Володимир Малихін
Після протезування Володимир Малихін хоче повернутись на службу або ж до тренування. Впевнений, що бігатиме і танцюватиме.
«Повернусь до тренувань, якщо мене не візьмуть на службу. Постараюсь у Харкові відкрити реабілітаційний центр, щоб допомагати таким, як я. Бо я краще розумію хлопців, які у такій же ж ситуації і гіршій, розумію, як це боляче», – зауважує воїн.
Група воїнів, для яких волонтери організували похід у гори
У багатьох військовослужбовців на рукавах причеплені шеврони з написом «Вічно 300». Гори, спів птахів, сонце і поруч рідні – це додає сил і енергії бійцям, кажуть вони.
Волонтери також піднімають у гори воїнів на «джульєтці». Це спеціальне крісло-візок, розроблене у Франції, вагою 40 кг, щоб люди з інвалідністю могли долати гірські вершини і теж милуватись неймовірними краєвидами. Адже більшість воїнів вперше брали участь у сходженнях на вершину.
Бачив на свої очі, як люди жертвували собою своїм життям і здоров’ям
Дмитро Анісімов
«Думаю, як ми як суспільство будемо з цими людьми розраховуватися? Таких людей багато. Я теж 25 лютого пішов служити, звільнився восени. Тоді дружина з 9 дітьми поїхала за кордон, а ми зі старшим сином служити. Бачив на свої очі, як люди жертвували собою своїм життям і здоров’ям. Кожен має зробити якийсь внесок для таких людей», – розповідає Дмитро Анісімов з Криму, доброволець рятувальної служби, який допомагає пораненим бійцям долати гірські стежки.
Волонтери піднімають у гори воїна на «джульєтці»
Воїнам хочеться неможливого – зцілити знищені противником долі і життя їхніх побратимів і всіх українців, щоби ті, які втратили найцінніше, знайшли себе у житті. А ще, аби українське суспільство навчилось сприймати бійців без кінцівок, з іншими важкими наслідками після поранення.
Хочеться показати людям, що з протезом ти ще на багато що здатен
Андрій Голопапа
«Більшості доводиться стикатись з ігноруванням і нерозумінням проблеми. Якщо у Львові є велика кількість поранених, багато госпіталів, то люди бачать на вулицях міста військових з ампутаціями. Але у менших містах на таких воїнів реагують по-іншому. Це велика проблема, яку суспільство має вирішувати, змінити своє ставлення. Якщо в голові нічого не зміниш сам, то держава не допоможе. Хочеться показати людям, що з протезом ти ще на багато що здатен», – наголошує Андрій Голопапа.
У Львові та області є кілька реабілітаційних центрів, де воїни відновлюють своє здоров’я після поранення і очікують на протезування. Цей процес довготривалий і коштовний. Вартість протезування для одного військовослужбовця, наголошують фахівці, може сягнути і понад 50 тисяч євро. Тому воїні звертаються по допомогу до благодійних фондів і організацій. Водночас в Україні зростає кількість як військовослужбовців, так і цивільних осіб, які потребують протезування, тому що бойові дії продовжуються і мінно-вибухові травми – найпоширеніші, зокрема серед бійців.
Галина Терещук
«Copyright © 2021 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»