“Не бачу сенсу впадати в депресію — нога ж не відросте”: історія бійця з Волині (ФОТО, ВІДЕО)

42-річний Віктор з Володимирського району займався розмінуванням територій на Донеччині. Наприкінці літа цього року військовий внаслідок поранення втратив частину лівої ноги та ліве око.

До лав ЗСУ чоловік приєднався торік у квітні. Не піти захищати Україну не міг, бо 2015 року теж був мобілізований, розповів Суспільному боєць, який перебуває на реабілітації в одному з медзакладів Волині.

“В мене була мотивація. Я бачив проблему, її треба якось вирішувати. Навіщо сидіти і чекати, поки вона сама вирішиться? Такого не буває. Зараз в більшості вмотивовані бійці — ті, які розуміють, де вони і що вони роблять”, — каже Віктор.

Військовослужбовець Віктор на реабілітації в одному з медзакладів Волині. Фото: Суспільне Луцьк

Спершу волинянин служив на посаді оператора танково-ракетного комплексу неподалік Бахмута Донецької області. На початку цього року, розповідає, перевівся в іншу бригаду та займався розмінуванням територій.

“Я вважаю, що робив роботу – тяжку, невдячну. Тяжка, бо на тобі бронежилет, рюкзак, боєкомплект, автомат. А невдячна, бо тобі розказують, що в тебе зарплата велика. Давайте поїдьте, посидіть хоч би день під обстрілом. Я побачу, чи ви витримаєте,” — говорить військовослужбовець.

Поранення Віктор отримав під час виконання бойового завдання із розмінування дороги на Донеччині.

“З дорогою було все нормально, а от посадка виявилася замінованою. Став лівою ногою, почув вибух і зрозумів, що далі мене понесуть”, — каже волинянин.

Військовослужбовець Віктор з Волині. Фото: Суспільне Луцьк

Після поранення була операція в Дніпрі та лікування в різних госпіталях країни. Спершу чоловікові вставили кришталик в ліве око, завдяки цьому він знову бачить. Розповідає: у жовтні отримав безоплатний протез, тепер вчиться заново ходити.

“Повернули зір, повернули рухову функцію, трошки привикаю. Позаживало все, нічого не болить. Так, ноги немає, розумію, що не відросте і так як було – не буде. Просто живеш далі і привикаєш до цього,” — розмірковує Віктор.

Військовослужбовець Віктор з Волині на реабілітації після отриманих поранень. Фото: Суспільне Луцьк

Військовий говорить: життя після поранень не закінчилося, тому не впадає у відчай та ні про що не шкодує, навпаки – адаптовується до нових умов і вчиться жити далі.

Олена Чернуха