Сергій Єлістратов. Фото: kanaldim.tv
Сергій Єлістратов — професійний бармен родом із Київщини, який мріяв про власний бізнес. Сьогодні він — 37-річний воїн, що проходить реабілітацію після втрати кінцівки.
На початку повномасштабного вторгнення Сергій став на захист України у складі Групи швидкого реагування. Пізніше долучився до 77-ї бригади Десантно-штурмових військ, пройшов курс молодого бійця у Британії, а потім вирушив на передову Бахмутського напрямку, де опинився в самому пеклі бойових дій.
Про важке поранення, тривалу реабілітацію та незламний дух воїна дивіться у сюжеті “Ранку Вдома“.
Сергій Єлістратов був професійним барменом, представляв Україну на міжнародних змаганнях і мріяв про власний бізнес. У перші дні великої війни чоловік став на захист країни, а нині реабілітується після втрати кінцівки, щоб повернутися до побратимів.
“Із планів зараз — це стати на “групу”, розв’язати свої питання, і повернутися у свій підрозділ допомагати хлопцям”, — ділиться український захисник.
Сергій народився в селі Гаврилівка на Київщині й там здобув середню освіту. Згодом, разом із батьками, він переїхав до Світловодська Кіровоградської області, де закінчив технікум за спеціальністю “Облік та аудит”.
“За спеціальністю я не працював, а займався ресторанною справою. Пропрацював трішки більше ніж 13 років барменом”, — розповідає він.
У 2008 році Сергій вперше став за барну стійку і настільки полюбив цю справу, що постійно удосконалював свої навички: проходив навчання і переймав досвід у найкращих українських бартендерів.
“Було дуже складно через високі стандарти, але в моєму місті це було чимось новим — прям “вау”. Тож мене зацікавила ця спеціальність, і я почав читати книжки по барній справі. Мені постійно хотілося дізнаватися більше, більше і більше”, — пригадує Сергій.
Щоб здобувати нові знання та досвід, Сергій переїхав до Києва: на початку було важко, довго шукав квартиру та роботу, але з часом все вдалося.
Чоловік почав працювати у топових закладах столиці, створював авторські коктейлі та брав участь у конкурсах.
“Коли маєш навички, можна брати участь у конкурсах разом із топовими барменами, зокрема й міжнародних конкурсах. Це робиться не стільки для того, щоб продемонструвати свою крутість, скільки для того, щоб показати гостям, чим ви займаєтеся у своєму барі. Це спілкування та досвід”, — пояснює він.
За роки роботи чоловік досяг неабияких результатів і вже планував відкрити власний бар, але повномасштабний наступ Росії перекреслив плани. Сергій повернувся до Світловодська, взяв до рук зброю і встав боронити країну у складі Групи швидкого реагування.
“У цій групі всі хлопці повинні бути спортивними. З нами займалися і професійні боксери, і професійні військові. У нас завжди були тренування”, — наголошує захисник.
За декілька місяців захисник долучився до 77-ї бригади Десантно-штурмових військ, пройшов курс молодого бійця в Британії й поїхав у самісіньке пекло — на Бахмутський напрямок.
“Там ми пропрацювали вісім місяців. Я пам’ятаю, що тоді за тиждень вже не стало півроти. Висота була дуже проблематична. Ми тримали скільки могли, але нам прийшлось віддати їм цю висоту”, — говорить Сергій.
Після відновлення бригада Сергія Єлістратова працювала на Харківському напрямку.
“Ми всі вже були звиклі, думали, що буде трішки легше, але стало тяжче. Тяжко було в тому, що наші позиції були далеко від стабілізаційного пункту, а ворог уже був на тих позиціях, де ми сиділи. Розумієте, бути штурмовиком — це дуже тяжка справа: кожен вихід як останній”, — наголошує захисник.
У квітні 2024 року за день до свого дня народження, повертаючись з бойового завдання, Сергій з побратимами потрапив під артобстріл. Воїн втратив ногу, та й досі не вірить, що залишився живий.
“У вухах дзвенить, в очах темно. Все сіре. Думаєш, що це якийсь сон, що це не з тобою трапилось. Ні, я зараз відкрию очі і все буде добре… Але вийшло так, що я відкрив очі і побачив, що моя нога лежить поруч”, — згадує Сергій.
Оборонець пройшов важкий і болісний шлях лікування. Далі було протезування, а реабілітація триває й досі.
“Я вчуся ходити заново. Велика подяка волонтерам, які займаються з нами і не дають скучати. Тому що будь-яка реабілітація — це не тільки спорт, але й психологічна та емоційна підтримка”, — пояснює захисник.
Сергій досить швидко опанував протез, почав займатися спортом, щоб брати участь у змаганнях та неабияк захопився малюванням.
“Під час малювання ти емоційно і фізично відпочиваєш. Я прям загорівся і вже намалював не дуже гарні, але дві картини. Хочу ще намалювати, і не одну”, — зізнається чоловік.
Понад усе оборонець мріє про перемогу. Тож по закінченню реабілітації планує повернутися на фронт до побратимів. Чоловік вже будує плани на майбутнє і ставить перед собою нові цілі.
“У нас з хлопцями, моїми побратимами, є цікава ідея, якою б ми хотіли займатися після того, як закінчиться війна. Не буду казати, що це, тому що може не здійснитись, але, я думаю, ви скоро дізнаєтесь”, — підсумував Сергій Єлістратов.