Поєднання різних методів лікування та відновлення — найбільш дієвий та результативний підхід до реабілітації поранених

— Я не просто в захваті, я у величезному захваті від того, що потрапив саме в цей госпіталь, — чоловік доволі вправно підіймається після процедури та сідає на кушетку. Біля нього милиці. Поряд лікар, який уважно спостерігає за пораненим. Знайомимось. Віктор — бойовий медик 58-ї мотопіхотної бригади. Дивлячись на його оптимістичну усмішку, важко повірити, що рік тому воїн без сторонньої допомоги не міг не те, що підвестись із ліжка, а й повернутися з боку на бік.

— Маю медичну освіту, — веде далі захисник, — тож 25 лютого минулого року вже був у військкоматі, розумів, що мої професійні навички та знання точно стануть у пригоді. У тренувальному центрі освоїв курс тактичної медицини, і вже після навчання вирушив у бригаду. Гарно пам’ятаю свій перший бойовий вихід поблизу Бахмута. Нас тоді дуже обстріляли. Чесно, то був важкий досвід, ми тримали позицію, допоки командир не дав наказ відступати. Тоді ж я зазнав першої контузії, за якийсь час — другої. А ще за два місяці — поранення.

Рік тому, 9 листопада, Віктор з побратимами зайняли визначену позицію із завданням не допустити прориву ворога на ділянці відповідальності підрозділу. На флангах тривали жорсткі позиційні бої, окрім того, противник активно працював із мінометів. Надвечір долучилась ворожа авіація.

— Знаю, що окупанти випустили ракети, а потім нічого не пам’ятаю. Мене просто відкопали із землі. Вже пізніше побратими розповіли, як будівля поряд від вибуху злетіла, на щастя, дахом нікого не привалило. Мене присипало. До тями приходив моментами на різних етапах евакуації. Пізніше один із лікарів сказав, що якби я був без бронежилета, мої шанси залишитись живим зменшилися б в рази.

Коли Віктора привезли до реабілітаційного госпіталю на Вінниччині, він практично не підводився з ліжка. У чоловіка були поламані ребра, хребці, кістки тазу та стегна. Військові хірурги встановили йому апарати зовнішньої фіксації (АЗФ) на поперек та нижню кінцівку.

— Я в цьому госпіталі із перервами на відпустку вже майже рік. Був практично в усіх відділеннях, знаю багатьох лікарів і медсестер, а вони всі знають, що зі мною потрібно робити. Звісно, ще є проблеми, над якими слід багато працювати, але загалом почуваюсь зараз добре. А головне — можу ходити, і все це завдяки медикам, зокрема і реабілітологам шпиталю.

Віктор — один із перших та найважчих пацієнтів цього медичного закладу. Для його відновлення, як і для інших поранених, була розроблена індивідуальна програма відповідно до реабілітаційного потенціалу. Початковий етап передбачав постільний режим. Водночас лікарі один-два рази на день вертикалізували чоловіка, починали буквально з кількох хвилин.

— Тривале перебування пацієнта в лежачому положенні загрожує розвитком порушень у роботі різних органів. Адже природним для людського тіла є вертикальне положення, тож для нормального кровотоку, обміну речовин і підтримки м’язового тонусу тіло не повинно надовго затримуватися в горизонтальному положенні, — до розмови долучається Наталія Щербина, начальник медичної частини реабілітаційного госпіталю. — Тому реабілітацію Віктора ми й почали з методики вертикалізації, що здійснюється за допомогою спеціальних апаратів і тренажерів. Для нього і ці начебто невеликі навантаження тоді були значними. Трудність полягала ще й в наявності АЗФ, у яких неможливо повністю сісти, нормально лягти чи повернутись.

Далі бойовий медик перейшов на ходунки, потім пересувався по палаті, коридору, повсякчас збільшуючи дистанцію. Коли зняли апарати зовнішньої фіксації, лікарі фізичної та реабілітаційної медицини (ФРМ) почали давати фізичні навантаження на ногу, розпрацьовувати колінний та кульшовий суглоби. Зараз Віктор вже займається на велотренажері та ходить із милицями.

Реабілітація поранених воїнів — важкий і тривалий шлях. І це розуміє весь медичний персонал шпиталю. Нині тут відновлюються переважно поранені та хворі з ураженнями периферичних нервів, а також кінцівок та хребта, які пройшли вже декілька етапів лікування.

Для надання відповідної допомоги в медзакладі працює кілька відділень: реабілітаційне, терапевтичне, хірургічне.

У хірургічному відділенні проводять необхідні ургентні і нескладні оперативні втручання, встановлюють та замінюють ВАК-апарати, що пришвидшують загоєння ран. Велику частину часу в хірургів займає вторинна обробка ран після вибухових травм, що мають тривалий період загоювання, та перев’язки. У терапевтичному відділенні пацієнти отримують допомогу при гострих станах, зокрема гіпертонічному кризі, порушеннях серцевого ритму, виразковій хворобі тощо.

А одразу після стабілізації стану пацієнта лікарі шпиталю починають проводити реабілітаційні заходи. Такий підхід, а також доступна і людиноцентрична допомога — золотий стандарт відновлення людини. Дотримання цих принципів значно підвищує ефективність роботи мультидисциплінарних реабілітаційних команд та швидкість повернення пацієнтів до повноцінного життя.

— У реабілітаційному відділенні працюють дві мультидисциплінарні команди, до складу яких входять лікарі ФРМ, фізичні терапевти і ерготерапевти та їхні помічники, психологи, реабілітаційні медичні сестри. Вони вчать поранених наново ходити, писати, розмовляти. Єдині, кого не вистачає, — це фахівці з мови та мовлення, через те, що таких сертифікованих спеціалістів бракує в країні, — веде далі Наталія Дмитрівна.

Для якнайкращої реабілітації поранених і хворих фахівці застосовують різноманітні методики та види терапії. Це й апаратна, як-от: електролікування, ударно-хвильова, магніто- і лазеротерапія, і гідро-, термо- та бальнеотерапія тощо.

— Практично всі фізіотерапевтичні процедури, доступні на сьогодні, ми використовуємо. І попри деякий скепсис щодо цих методів лікування, із досвіду можу сказати, що все разом працює дуже добре. Апаратна фізіотерапія є великим помічником для реабілітації поранених. Пацієнти, які не мають протипоказань, після процедур відмічають, що покращується сон, зменшуються больові відчуття, дискомфорт, швидше минає запалення. Також гарно прогріваються глибокі м’язи, і реабілітологам легше і краще працювати з пацієнтами, які вже більше підготовлені до роботи із навантаженнями і силовими вправами.

У госпіталі обладнано тренажерний зал, де проводять групові та індивідуальні заняття. Тут є велотренажери, бігові доріжки, масажери, вертикалізатор, інверсійний стіл для досягнення розвантаження, платформа-балансир, дошка Євмінова, мануальний столик для відновлення функцій верхньої кінцівки та дрібної моторики тощо.

У залі вдалось поспілкуватись із Олександром. Він погодився розповісти про себе, водночас виконуючи вправи на біговій доріжці для розроблення культі. Зауважив, що розмова для нього стане додатковим навантаженням та чинником, щоб відволіктися. Хлопець — інженер-сапер 59-ї мотопіхотної бригади.

Сашкові 25 років. Контракт на військову службу він уклав у 2016 році, за тиждень після того, як йому виповнилось вісімнадцять. Далі — навчання, виконання бойових та спеціальних завдань у районі проведення АТО/ООС на Донеччині та Луганщині. У 2019-му звільнився. А 24 лютого 2022-го повернувся до рідної бригади та вирушив на фронт. Миколаївщина, Херсонщина і знову — Донецький напрямок. Спочатку боєць проводив інженерну розвідку, згодом був механіком-водієм на «віджатій» у ворога самохідній реактивній установці розмінування УР-77, відомій у народі як «Змій Горинич».

— Працював і на мінному загороджувачі, встановив 208 протитанкових мін. А торік наприкінці листопада став сапером. Поранення ж дістав у січні на Донеччині: встановив дві протитанкові міни, два підривники, вирішив присісти, щоб легше було закручувати, відвів ногу назад і — бабахнуло. Наступив на протипіхотну міну, яка була закладена ще з 2014-го. Яскравий спалах, і мене накрило чорною шторою. За пару секунд розвиднілось, поряд — нікого. На правій нозі розірвало п’ятку, з лівої стирчав осколок. Швидко підійшли побратими, серед них і мій рідний брат. Мене витягнули і евакуювали.

В одному з тилових шпиталів хлопцю провели ампутацію кінцівки. На запитання, чи важко було вставати на протез, Олександр відповів, що ні. Він насправді чекав на цей момент. І на 4-й день після протезування вже грав у футбол.

— Щойно дозволив стан, я почав інтенсивно займатись із реабілітологами. Побував у різних центрах. Наразі проходжу відновлення на Вінниччині. Ось зараз пропрацьовую м’язи, трохи змінилась культя, тому потрібно знову підбирати культеприймач. Тому, до речі, краще проходити протезування в Україні. Сам протез все-одно складається із якісних іноземних комплектуючих, а лікарі і в нас дуже професійні — правильно все підберуть, встановлять, розроблять комплекс вправ для тренувань. Культя ж із часом змінюється, а повторно їхати за кордон потрібно вже за власний рахунок.

Незабаром реабілітаційний госпіталь за сприяння Командування Медичних сил Збройних Сил України під’єднається до Медичної інформаційної системи. Це позбавить медичних фахівців необхідності заповнювати паперові журнали, дозволить оперативно обмінюватися інформацією та відстежувати динаміку реабілітації всім учасникам мультидисциплінарної реабілітаційної команди.

— Найголовніше в нашій роботі — комплексний підхід до відновлення поранених, це набагато дієвіше та результативніше, ніж застосовувати кожен метод окремо. Медикаментозне лікування, фізіотерапія, фізичні навантаження, робота психологів, ерготерапевтів — ми робимо все, аби навчити пацієнта не просто жити з тими можливостями і в тих умовах, які він має, а щоб він повернувся до активного життя навіть після важких поранень. Для цього лікарі закладу постійно навчаються та вдосконалюються. І, звісно, залишаються просто людьми. Ми прагнемо створити всі умови для наших пацієнтів, щоб вони, повертаючись додому, відчували підтримку, знали, за що і за кого вони воюють, і були впевнені, що їм тут допоможуть, — підсумувала Наталія Щербина.

Оксана Уретій

Фото автора

АрміяInform