Бійці, які повернулися з війни для більшості українців – суха статистика у зведеннях з фронту. За роки війни дані про поранених швидко стираються з пам’яті. Хоча за щоденними цифрами Міноборони – людські долі тих, хто пішов воювати проти російської агресії та ледь не втратив на передовій життя.
Олександр Фасоля – сапер 28 бригади, підірвався на розтяжці в Мар’їнці. Втратив обидві ноги. Майже рік у шпиталях, попереду спроби стати на протези, які поки нестерпно муляють, навчитись тримати координацію та нарешті повернутися до родини. А далі – знову до збройних сил.
– У підрозділі я точно уже у своєму не буду служити, але десь якимись папірцями буду займатися, – зазначив учасник ООС Олександр Фасоля.
Боєць Юрій торік прикривав піхоту під Волновахою. Під час відходу групи пролунав вибух, далі – кома. Ліву ногу лікарі врятували, замість правої – німецький протез. Разом із фізичним болем нестерпними були інші муки.
– Спочатку по-різному було – і фантомні болі, і поганий сон, не спав кілька діб. Ну а зараз наче нормально, – сказав ветеран Юрій.
Рани трішки загоїлися, тож Юрій потайки від лікарів займається на поперечині.
Про цих хлопців кажуть коротко – ампутанти. Такі поранення не заробиш, перекладаючи папірці в штабі. Це – ознака смертельної небезпеки передової, ознака війни.
Попри фізичні вади, у їхніх очах немає відчаю. Навпаки – чітке розуміння, що треба жити. Інакше підведеш побратимів, які тягнули тебе пораненого з поля бою та лікарів, що рятували тебе. Попри тривалу реабілітацію, хлопці не шкодують про своє рішення піти на фронт. Однак їм дивно чути від цивільних зойки про втому від війни.
Єгор Коновалов – з окупованої частини Луганщини. У січні 2019-го російська протитанкова ракета влучила у наших під Троїцьким. Єгору відірвало ногу. Така його ціна за бажання повернути український прапор у рідний Довжанськ. Тож він має право вимагати від влади забути про капітуляцію.
– Так, люди вже загинули, їх не повернеш. Але війну закінчувати капітуляцією ніяк не можна, – говорить поранений боєць Єгор Коновалов.
Доброволець Азова з Молдови Стас Гібадулін знайомить з географією ампутантів, реабілітованих в Ірпінському військовому шпиталі. На мапі майже півсотні прапорців від заходу до сходу. Так війна на Донбасі об’єднала країну – пораненими та вбитими бійцями. Після двох поранень Стас все повертався у рідний підрозділ на передову. У пам’ять про загиблого на очах побратима.
– Спочатку я приїхав допомогти Україні. Але після загибелі свого друга, я хочу мстити. Я ніколи не пробачу ворога, – зазначив учасник бойових дій Стас Гібадулін.
Реабілітологи Ірпінського шпиталю – одні з найкращих у країні. Вимушеного досвіду за 5 років війни набули чимало. Та фізичне відновлення інколи відходить на другий план. Слід бути насамперед психологом. Адже повноцінно до тями воїни приходять вже на етапі відновлення, коли шок від поранення поволі минає.