Руку відірвало, ногу не змогли врятувати: історія Антоніни з Вугледару, яка вчиться ходити на протезі (ВІДЕО)

Антоніні Демиденко — 57 років. Жінка родом з міста Вугледар Донецької області. Разом з чоловіком там народили та виховали сина Віктора. З дитинства у нього була інвалідність, тож Антоніна все життя присвятила догляду за ним, інформують Факти ICTV. Здоров’я.

У квітні 2022 року її життя докорінно змінилось: велика війна постукала у двері. Снаряд потрапив прямісінько в квартиру, де проживала родина. Після обстрілу жінка втратила не лише сина, але й верхню та нижню кінцівки. Зараз вона проходить реабілітацію у центрі Superhumans.

Про життя у Вугледарі

Для Антоніни та її сім’ї війна розпочалась ще у 2014 році, але тоді місто Вугледар не відчувало її на повну. З початку повномасштабного вторгнення обстріли цивільних об’єктів посилювались, а укриття, якщо і були, то в обмеженій кількості. Тому Антоніна із сином, перебуваючи під численними обстрілами, змушена була залишатись вдома, під захистом двох стін.

Про день трагедії

Та одного дня ворожий снаряд влучив прямо в їхню квартиру.

– Я йшла на кухню і тільки почула тріск і все. Потім прийшла до тями, бачу — ліва рука лежить, а правою я намагаюсь встати, але вона була піді мною, і я не змогла встати, – згадує жінка той день.

Після обстрілу прибігли сусіди і взялися допомагати жінці. У ті хвилини Антоніна не здогадувалась про долю сина. Гірку правду про його загибель вона дізналась через місяць.

– Так сталось, що я залишилась живою, а він загинув. Два дні не дожив до свого дня народження, – згадує жінка.

Як дізналась про загибель сина

Друзі та сусіди не хотіли розповідати жінці про те, що її сина більше немає. Але Антоніна каже, як мати усе відчувала.

– Я їх запитала – Вітя де? На лавочці, казали. Але яка лавочка, якщо бомблять. Я їм кажу – ви обманюєте мене, брешете. Я знала, що його нема. Серце материнське не обдуриш, – ділиться Антоніна.

Як з’ясувалось згодом, Віктора придавило плитою. Шансів вижити у нього не було. Тоді сусіди поховали його у дворі біля будинку.

Про початок лікування

Антоніну миттєво доставили до лікарні, спочатку в Кураховому, а звідти – в Дніпрі. Там їй повідомили, що ногу врятувати не вдасться. Жінка вже тоді знала, що її чекає, але не опустила руки. Подалася на державну програму протезування.

Але перший протез жінці не підійшов. Так Антоніна опинилась у центрі реабілітації Superhumans, де, завдяки старанню фахівців, вона отримала нову, більш комфортну кінцівку, що відкрила перед нею нові можливості та надію на хороше майбутнє.

Про реабілітацію

Зараз жінка проходить повну реабілітацію – щодня інтенсивно займається із фізичним терапевтом. Пані Антоніна невтомно працює над тим, щоб поступово звикнути ходити без опори. Наразі жінка активно готується до протезування лівої руки.

А праву, яка теж зазнала значних ушкоджень, розробляє разом з ерготерапевтом. Заняття відбуваються у різних місцях, зокрема і в ергокухні, де жінка займається випіканням. Цей процес є не лише корисним для її фізичного відновлення, але й приємним, адже тренуючи рівновагу та баланс, вона займається улюбленою справою. Вдома, у Вугледарі, вона любила випікати для свого сина.

Про мрії і плани

Жінка не опускає рук та прагне якнайшвидше повернутись до активного способу життя, щоб виконати важливу справу – перепоховати сина.

– Хочу повернутись туди, перепоховати сина. Це мені дає сили, а так стараюсь бути сильною… – зізнається жінка.

Оксана Ясницька