Сім місяців вчився ходити на протезі — історія військового, якого виписали з реабілітаційного центру на Буковині (ФОТО, ВІДЕО)

Військового Андрія Ільїна виписали з лікарні на Буковині після семи місяців реабілітації. Торік чоловік втратив ногу на фронті, тому відновлювався й заново вчився ходити на протезі. Перші кроки робив крізь біль, але продовжував тренуватися.

За цей час Андрій зібрав кілька протезів й називає їх своїм автопарком. З протезами навчився їздити на велосипеді, стрибати на скакалці, а в майбутньому планує сам стати протезистом й допомагати військовим з ампутаціями. Суспільне Чернівці розповідає історію бійця.

Під час евакуації полеглих натрапив на міну

“Можна пройти всю війну й залишитися цілим, а можна прийти – і в перший день просто капець! Ногу відірвало, то це було гірше смерті. Але це питання випадку й підготовки”.

Андрій Ільїн вперше пішов на війну у 2016 році: підписав контракт й понад три роки служив у десантно-штурмовій бригаді. На початку повномасштабної війни він вдруге пішов на фронт через смерть друга. Оскільки мав бойовий досвід, чоловіка майже відразу направили на штурм.

“Мені наснилося, що загинув мій найкращий друг Бодька. Через пару днів КАБ прилетів йому в бліндаж і всіх повбивало. Тоді я пішов у військкомат й сказав, що мені терміново потрібно в армію. Два місяці сержантських курсів, а коли в зоні бойових дій дізналися, що я служив в АТО, сказали: “Вночі збирайся, бери гранати, патрони, і йдемо”, – каже Андрій.

Андрій Ільїн на службі. instagram/krasti192

Чоловік разом з побратимами орієнтовно місяць воювали у Волноваському районі на Донеччині. Коли їх виводили з однієї з позицій, командир сказав забрати тіла полеглих бійців – біля одного з тіл Андрій натрапив на міну й втратив пальці ніг.

“Мене швидко евакуювали, бо вже поряд була машина. А тоді побачив, що ще одна міна летить – вона вибухнула й посікла мені ногу. Інший снаряд потрапив у машину й з неї довелося вибігти. Мене тягли кущами. Я був при свідомості й знав, що в мене немає частини ноги. Але я себе загартував. Навпаки всім говорив, нічого страшного, що ноги немає. Не мав думок, а що ж я буду далі робити?”, – розповідає чоловік.

Андрій Ільїн на протезі. instagram/krasti192

Планує робити протези у Чернівцях

Торік у вересні Андрія направили на реабілітацію у Вашківецьку лікарню. За цей час отримав кілька протезів – на перший зміг встати через чотири місяці лікування. Спершу відчував фантомні болі, що чешуться пальці, яких вже не було. А зараз має вже три різні протези: тренувальні та основні. Називає їх своїм автопарком.

“Нога в мене майже вся є, і коліно. Я думав – хоп! – і побіг. А так не виходить. Спочатку це тяжко та боляче, бо нога всихається. А зараз я вже два місяці, як ходжу без милиць. Можу тепер хоч два дні так ходити. Вранці одягаю протез, а ввечері знімаю. Футбол лиш нормально зіграти не можу. Але нічого – буду хокеєм займатися”, – каже Андрій.

Військовий Андрій Ільїн. Суспільне Чернівці

Андрій Ільїн виконує вправи для реабілітації. instagram/krasti192

За словами чоловіка, сім місяців реабілітації для нього пройшли швидко і виписуватися з лікарні не хочеться, бо дуже сподобалося місто. Крім ходьби, навчився також їздити на велосипеді з протезом та стрибати на скакалці. Вважає, ефективність відновлення залежить від людини та її сили волі.

“Ходити я, звичайно, хотів. Все залежить від людини. Буває приїжджають такі сумні й нічого не роблять. Тому з їхнім морально-психологічним станом працюють психологи й підіймають їх потихеньку на ноги”.

Андрій Ільїн навчився з протезом їздити на велосипеді. Суспільне Чернівці

Під час прощання Андрій попросив медиків та інших пацієнтів розписати йому прапор з побажаннями. Так хоче залишити про них згадку. Зараз чоловік міркує про переїзд у Чернівців й планує стати протезистом, щоб допомагати військовим з ампутаціями.

“Хочу кардинально змінити своє життя в кращий бік. Треба вчитися на протезиста, щоб робити людям такі ніжки. Але спершу потрібно звільнитися з армії. Потім вступлю на протезиста й буду у Чернівцях робити протези”.

Військові та медики підписали Андрію прапор на згадку. Суспільне Чернівці

Маргарита Олійник, Марія Мороз