Солдати, які втратили ноги в Україні, заново вчаться ходити в Америці — репортаж The New York Times

Фото: The New York Times

Журналісти видання The New York Times відвідали клініку протезування в Міннесоті, де проходять фізичну реабілітацію українські військові, які втратили кінцівки. Ці військові опинилися тут завдяки Protez foundation — благодійному фонду, що працює в США.

Роки війни з росією змусили Україну опанувати протезування для своїх захисників, проте з повномасштабним вторгненням потреба стала надто великою, аби українські медики впоралися з нею самотужки. Тож з минулого літа некомерційна організація Protez foundation приймає українців, які втратили кінцівки.

До нинішнього місяця за допомогою звернулося майже 800 українців, повідомив головний лікар Protez Яків Градінар. Наразі в клініці вже провели протезування майже 60 осіб, більшість з яких – військові.

«Найбільшою частиною їхнього успіху була рішучість», — зазначив Градінар, який провів своє раннє дитинство в Україні. Це не порожні слова, адже усі чоловіки, сфотографовані для цієї статті, пішли в армію добровольцями.

Клініка Protez, яка знаходиться приблизно за 15 миль від Міннеаполіса, не схожа на багато інших клінік, які місяцями працюють з людьми з ампутованими кінцівками. Зазвичай цей процес триває довго — встановлення протезів, фізіотерапія, навчання користуватися «новими кінцівками». Водночас, тут все відбувається значно швидше.

«Ця програма триває лише три тижні або близько того, — сказав Яків Градінар.

Щоправда, для когось і цей строк видається задовгим. Зі слів лікаря, цивільному з Бучі, який втратив руку, потрібно було повертатися в Україну вже через п’ять днів. Він це аргументував потребами дбати про господарство.

Сергій Лукащук під час повномасштабного вторгнення вдруге опинився в українській армії, раніше вже мав досвід служби. Але вже через кілька тижнів після прибуття на південь Запорізької області він наступив на міну і втратив праву ногу нижче коліна та частину лівої стопи. Після цього послідували операції. 30-річний Лукащук потрапив до сьомої групи українців з ампутованими кінцівками в реабілітаційній клініці Protez Foundation в Оукдейлі, штат Міннесота. Тут їм виготовляють нові кінцівки і вчать з цим жити.

Інший військовий Микола Філоненко звернувся за допомогою до клініки за наполяганням сестри. Це сталося після того, як він втратив ноги в боях на Харківщині.

Ще одному військовому Роману Григоряну, який у Бахмуті втратив ногу та руку, про таку можливість повідомив хтось із МОЗ України.

Фото: The New York Times

Як пише видання, у Міннесоті — велика українська громада, тож багато людей зголосилися допомогти українським військовим в клініці або розселити солдатів по домівках. Один з представників української діаспори стверджує — зміни, що він спостерігає у військових, просто неймовірні.

«Це неймовірно — спостерігати цю трансформацію. Вона відбувається протягом трьох-чотирьох тижнів реабілітації. Ці солдати приїжджають у своїх інвалідних візках зі зламаним духом, без кінцівок. Життя їх покалічило — це все видно в їхніх очах. Але протягом двох-трьох днів вони можуть стояти і робити свої перші “дитячі” кроки. Тоді вони зможуть ходити», — розповів один із волонтерів Толі Дзюба.

Роман Григорян згадує, що йому пощастило залишитися живим. Він разом із трьома іншими солдатами перебував у Бахмуті, розвантажуючи вантажівку, наповнену боєприпасами. Над собою вони помітили російський безпілотник, а невдовзі їх вразив артилерійський вогонь. 40-річний Григорян втратив праву руку та праву ногу, і в січні опинився в Міннесоті.

22-річний Микола Філоненко, у свою чергу, згадує, що йому довелося «пробиватися» на війну. Адже коли він пішов до військкоммату, його відправили додому через сколіоз і плоскостопість. І лише з третьої спроби воєнкоми поступилися.

Фото: The New York Times

Фонд Protez, створений у 2022 році, значною мірою залежить від пожертвувань і покриває витрати на лікування, проїзд та проживання українських воїнів. Солдати, у свою чергу, допомагають клініці збирати гроші — їдуть, наприклад, до Каліфорнії, щоб відвідати благодійну акцію. В Америці вони також знайшли час для огляду визначних пам’яток.

Полтавська хвиля