Протезування / 5 канал
Навіть втрата руки або ноги не стає на заваді нашим захисникам, якщо вони повертаються до війська. Після протезування герої знову беруть до рук зброю і вирушають на фронт. А українські протезисти за роки війни набули неабиякого досвіду та майстерності. І нині, після 24 лютого, допомагають усім.
Владислав – боєць полку “Азов” – був одним із захисників Маріуполя. Після одного з багатьох авіаударів ворога дістав кілька тяжких травм, втратив багато крові, а також ліву ногу. Із міста, де його загін тримав оборону, вдалося евакуюватися разом із цивільними. Як це відбулося, пригадує уривками, але розповідає, що дивом проїхали так звану фільтрацію.
“Я вважаю, що мені пощастило тому, що я весь у татуюваннях. Думаю, якщо б їх побачили, то, типу, закінчилося плачевно все це”, – каже боєць полку “Азов” Владислав Ткаченко.
У Києві Владиславу вже виготовили тренувальний протез на час реабілітації. Після того буде основний, з яким “азовець” ходитиме решту життя.
“Вчуся ходити, є поки страх впасти, тому що на навчальному коліні я багато разів падав. Типу важко, я до цього поки не довірливо ставлюсь, ось. Тому ходжу з паличкою”, – додав боєць.
Вже не перший рік із протезом ветеран АТО Ігор Безкаравайний. У 2015 році автомобіль, яким керував військовий, наїхав на протитанкову міну. Чоловік дивом вижив, однак втратив нижню частину лівої ноги. Після протезування він узяв участь в Іграх Нескорених. Спортивний протез Ігорю виготовили в Україні.
“Уявіть, що ви купуєте собі машину. Але для того, щоб поїхати, треба замінити масло в цій машині кожні там п’ять – десять тисяч кілометрів, вам треба їздити за кордон. Це та сама історія з протезом. Тобто це той виріб, який, особливо на первинних етапах, перший рік, другий, третій – він постійно потребує якогось там технічного доопрацювання”, – наголосив призер Ігор Нескорених 2020 Ігор Безкаравайний.
Рівень українських техніків-протезистів значно зріс за останні роки, і нині вони не поступаються іноземним колегам, переконаний і директор одного з профільних центрів.
“У нас з Дніпра пацієнт поїхав в Італію. В Італії у нього якийсь трабл стався, і йому треба була корекція. Він знайшов протезне підприємство. Протезист з Італії взяв номер протезистів наших у пацієнта, зателефонував, каже: “Я хочу з вами обмінятися досвідом, бо я бачу, що ми такого не вміємо, як ви”, – розповідає директор Центру протезування, ортезування та реабілітації “Без обмежень” Андрій Овчаренко.
Держава фінансує програму протезування. А для військових цей бюджет ще збільшують.
“Якщо беремо пацієнта, наприклад, з ампутацією на рівні стегна, він учасник бойових дій, і комплектувальні ми можемо наповнити будь-якими найкращими зі світової галузі. Тобто ми знаємо, що найкраще коліно там в Англії, грубо кажучи, ми маємо змогу його придбати і поставити. Найкраща стопа – німецька або американська, ми теж можемо цим доукомплектувати. Тобто бюджет дозволяє зробити найкраще, що є в світі”, – зауважив Андрій Овчаренко.
Вже після протезування частина військових повертаються на фронт.
“У нас дуже багато військових з ампутаціями зараз воює, дуже багато. Більшість із них протезовані в Україні і обслуговуються в Україні. Ампутація не кінець життя і, ну, наші люди неймовірні, і наші військові неймовірні, наші військові з ампутаціями. Вони абсолютно не є тягарем для своїх підрозділів. Це не то, що вони сидять десь, вони активно воюють”, – акцентувала увагу волонтерка проєкту “Фонд підтримки протезування в Україні” Олена Цимбалюк.
Владислав теж збирається повертатися до війська. Жартує: страх стати піратом, який кульгає, минув.
“Я відчуваю, що у мене нога стоїть, що є опора десь, і воно як на подушечках м’якенько. Ну, тобто, немає такого відчуття, що ось нога і як до ліктя прив’язати палку, типу відчуваєш якусь палку. Воно так добре, прям м’якенько відчувається”, – підсумував боєць полку “Азов” Владислав Ткаченко.
Назар Войтенков, Микола Довгий