Близько сотні українських захисників з ампутаціями проходять реабілітацію на Львівщині: що відомо (ВІДЕО)

Близько сотні українських захисників з ампутаціями та бойовими травмами проходять реабілітацію і відновлення в реабілітаційному центрі на Львівщині. Тут бійцям встановлюють протези, навчають із ними жити та головне – психологічно рятують наших військових.

19-річний Валентин Степаненко в реабілітаційному центрі другий місяць. Свою ліву ногу втратив через сильне скалкове поранення у боях за Київ, поблизу Макарова. Ворог скинув бомбу неподалік місця, де розташовувався підрозділ Валентина.

“Спочатку готували ногу під протез та м’язи, це були різні вправи, фізичне навантаження, щоб сформувати ногу до протезу, а вже потім, як поставили протез, стало набагато легше”, – каже військовослужбовець 10-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ Валентин Степаненко.

Нині навідник десятої гірсько-штурмової бригади вправно ходить з протезом, ніби на своїй нозі. Сподівається повернутися в армію. Каже, готовий виконувати будь-які завдання, що під силу людині з протезом.

Десантник, а в минулому поліцейський Сергій жартує про татуювання на нозі, яку втратив на війні. 16 березня під Ізюмом на Харківщині у бою Сергій зустрівся один на один з ворожим танком.

“У нас залишилося тільки РПГ. І командир сказав: беріть ідіть, зустрічайте, ми пішли зустрічати, я тільки переліз через паркан, дивлюся, а він дивиться на мене, і тільки так бах-бах, пощастило, що був м’який ґрунт, снаряд туди увійшов, і він відлетів, ніби там його ніколи не було, це вже був дуже близький бій, тому все відбувалося дуже швидко-швидко”, – пригадує військовослужбовець 81-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ Сергій Пасечник.

Нині боєць 81-ї десантно-штурмової бригади звикає до протезу та дякує долі, що залишився живим.

“Я скинув фотографії, і зразу сльози, плач, кажу: то чого ти плачеш, я живий- здоровий, вчуся бігати, ну та трошки по функціях обмежений в рухах, а так, є ще фантомні болі”, – додав Сергій Пасечник.

Нині в реабілітаційному центрі після війни відновлюються близько сотні українських воїнів. Більшість із них у боях за незалежність України втратили кінцівки та навчаються тут жити з протезами.

“Соціальна реабілітація, психологічна реабілітація, медична реабілітація та фізична реабілітація”, – наголосив керівник реабілітаційного центру Григорій Дунас.

Найважливіше у післявоєнному відновлені – психологічна реабілітація, каже психолог центру. Сергій Тітаренко знає це не з чуток. Колишній військовий льотчик говорить, саме розмови з психологом повернули його до життя. Влітку 2014 року під час бойового завдання поблизу Слов’янська рашистська ракета поцілила в український вертоліт. Мі24 впав з висоти сто метрів та загорівся. Сергій дивом залишився живим.

“В мене досвід подолання певних речей, травматичних, стресових, кризових досить багатий. Але не використовувати його, це було б неправильно. У свій час, 2014 року, діставши поранення, пройшовши нелегкий довгий час реабілітації, адаптації і нового становлення в новому амплуа, тепер цей досвід, як віддзеркалення, ми використовуємо в роботі”, – запевнив демобілізований військовослужбовець ЗСУ, психолог Сергій Тітаренко.

Ті, хто наважується ділитися пережитим, до Сергія йдуть, як до друга. Але військовослужбовців, які знаходять силу визнати, що потребують психологічної підтримки, небагато.

“Хлопці в більшості з пересторогою та з небажанням відвідують психолога, хоча на мою думку, це не зовсім ок, бо направду психологічна реабілітація, психологічний супровід має бути організований поетапно. Починаючи від декомпресії, це перші години після виходу із зони бойових дій, і далі супровід демілітаризований , чи після поранення”, – підсумував Сергій Тітаренко.

Військові, які пройшло реабілітацію, можуть залишитися працювати в цьому центрі та на власному прикладі навчати побратимів жити з протезами рук і ніг.

Марта Шикула, Євген Радіон, Львівська область

“5 канал”