Втратив ногу під час завдання: боєць Лютий про розвідку на полі бою та поранення

Розвідники на фронті – це ті, хто йде попереду, в тил ворога, прокладає шлях основним силам. У розвідку потрапив і Давид Юнг зі Львівщини на позивний Лютий. Тато двох дітей, 49 років, командир відділення. Факти ICTV поспілкувалися з бійцем, який саме проходив реабілітацію.

З перших днів чоловік прийшов у добровольчий батальйон Аратта. Було злагодження, здобували всі потрібні на фронті навички, але не одразу потрапили на передову. Та вже з кінця червня 2022 року батальйон долучився до ЗСУ, і боєць із побратимами потрапив у розвідку.

– Бо не було вже що готувати, був період злагодження, навчання, було з ким працювати, ми всі одне одного знали. Це великий плюс був для нас, – розповідає Давид.

Служив на Запорізькому напрямку.

– Ми проводили просування наших військ вперед, тобто розчищали територію, заводили. І коли люди займали свої нові позиції, ми йшли так само далі. Тобто проходили сіру зону, проводили розмінування сірої зони, щоб можна було наших хлопців просувати вперед, – каже боєць.

Переважно все проходило за планом. Розповідає про останній із виходів. Це був квітень. Робота була зроблена, всі були заведені по своїх місцях.

– Ми тоді виводили більшу кількість людей на позиції. І вже як людей завели, все було в порядку, під час повернення назад нас підловив ворог протитанковою керованою ракетою. Влучив у машину. Слава Богу, весь екіпаж живий. Були переломи, контузії, у мене було трошки тяжче поранення, – розповідає Лютий.

Ракета розірвалася під ногою в Давида. Він як командир відділення спочатку перепитав, чи всі живі. Згодом зрозумів, що сам не може вийти з машини. Побратим на позивний Француз надав першу допомогу, наклав турнікети. А потім підтягнулися інші розвідники і допомогли з евакуацією.

Фото: Факти ICTV

Тоді Давид втратив праву ногу. Кістка була роздроблена, рятувати не було як. Операцію зробили в Запоріжжі, потім був у Дніпрі. Далі на Київщину. Потім пройшов реабілітацію в київському центрі Recovery – разом із медиками тренував м’язи обох ніг, процедури всі скеровані були на те, щоб підготуватися до протезування.

– Була велика підтримка моєї дружини. 2 квітня я йшов на вихід, а 3 мав прийти у відпустку. Тому дружина приїхала, зустрілися в Києві, вона мене зустрічала з реабілітаційного поїзда. Дуже велика її підтримка. Дітей маю двоє. Постійно дзвонять “Тато, що там? Як?”. Янка й Давид. Дочці 21, сину – 19, – каже Давид.

Стежить за ситуацією на фронті попри все.

– Наша перемога – то є однозначно, тому що як би та нам не було тяжко, результати є. Так само чуєте по новинах і Запорізький напрямок просувається. Особливо та робота, яка була проведена раніше, вона зараз показує свої результати. Дякуючи так само нашим командирам, які толково до того підходять, – каже Давид.

Оксана Михайлова