Сергій Брушніцький з Ладижина, що на Вінниччині, вже 8 років готує паралімпійців та чемпіонів світу
Сергій Брушніцький, сам ще чинний спортсмен, майстер спорту України та заслужений тренер України, вже підготував одного паралімпійця (Антон Швець став володарем ліцензії на Паралімпіаду Токіо 2020), 5 чемпіонів світу (4 цьогоріч) та багатьох призерів чемпіонатів та кубків світу, Європи та міжнародних турнірів з паратхеквондо та кіокушинкай карате. Сергій цього року став лауреатом «Волонтерської премії 2020» та кавалером ордену «За розбудову України», який є однією з вищих нагород «Знаків народної пошани».
Аби познайомитися з командою, вирушаю до Ладижина. Тренувальна зала, де займаються наші герої, розташована одному з мікрорайонів міста у приміщенні дитячого садочка «Казка». При вході до залу, на стінах, багато постерів та афіша зі змагань, у яких брали участь спортсмени клубу «Сіндо», саме так називається спортивна організація, яку очолює Сергій.
«З єдиноборствами, а саме з карате я познайомився ще у 13-річному віці, але безпосередньо кіокушинкай карате практикую з 1990 року. З кінця 1996 року в моєму житті з’явився ще один вид східних єдиноборств тхеквондо. Вісім років тому, у 2013 році, спортсмен нашої організації вперше взяв участь у чемпіонаті України з паратхеквондо. То був перший чемпіонат України, що офіційно проходив у нашій державі. На цих змаганнях Федір Верещагін став бронзовим призером і, можна сказати, з цього розпочалася історія паратхеквондо у Вінницькій області. По приїзді додому про наш успіх розповіли у мас-медіа, а за 2 тижні до нас в клуб прийшов ще один юнак, 19-річний Антон Швець, який на сьогодні є майстром спорту міжнародного класу України з паратхеквондо, срібним та бронзовим призером чемпіонатів світу, чемпіоном всесвітніх Ігор IWAS, триразовим чемпіоном та багаторазовим призером чемпіонатів Європи, переможцем та призером різних міжнародних змагань з 2014 по 2020 рік. Ну і головне, саме він є володарем іменної ліцензії щодо участі у Паралімпійських Іграх Токіо 2020», — говорить тренер.
Зараз у клубі тренується 14 спортсменів з різними формами інвалідності, (ДЦП, вади зору, візочники-опорники з ураженням верхніх кінцівок). За 10 хвилин до заняття в зал приходять спортсмени Сергія Анатолійовича. Рівно о 16.00 починається в тренування. Спортсмени сперш проходять розминку і приступають до виконання тих завдань, які їм дає тренер. Хтось відпрацьовує вправи загального характеру, хтось готується до міжнародних змагань, що відбудуться протягом наступних двох тижнів, а хтось відпрацьовує спарингову техніку.
«Я вже чотири роки тренуюсь у Сергія Анатолійовича, — говорить Оксана Мельник, спортсменка з ДЦП, — вже була учасницею кількох всеукраїнських змагань міжнародних турнірів та чемпіонату Європи». «Взагалі-то у нас всі спортсмени з інвалідністю, які тренуються в клубі, вже були учасниками і відповідно переможцями та призерами міжнародних турнірів, чемпіонатів Європи та світу. Починаючи з лютого 2020 року по сьогодні спортсмени взяли участь у 11 міжнародних стартах і вибороли на них уже 60 нагород, серед яких більша частина — то золоті медалі», — говорить тренер, або як його називають вихованці, сенсей.
«Я радий, що у спортивних результатах вихованці перевершили свого наставника, — говорить Сергій, — то є дуже круто. На жаль, через пандемію цього року змагання проходять у своїй більшості в он-лайн режимі, або через платформу zoom, або в онлайн відеозмаганнях. Для спортсменів з технічних комплексів «пумсе» то не є великою проблемою, хоч такі змагання не замінять справжнього турніру, а от спортсменам, які виступають в поєдинках, цей рік видався дуже складним. Крім участі у всеукраїнських змаганнях ми лише одного разу будемо брати участь у міжнародному заході, який відбудеться також он-лайн. Це новий формат змагань, але, що поробиш, пандемія диктує свої правила. Для осіб з інвалідністю заняття спортом є не менш важливою частиною життя, ніж для здорових людей, але насамперед я намагаюсь виховувати в них силу духу та волю. Дуже приємно спостерігати, як розкриваються в моїх спортсменах яскраві особистості. Ще є деякі категорії осіб з інвалідністю, яких хотілося б залучити до занять, але для цього потрібно бути готовому самому. Поки що я теж разом з вихованцями навчаюсь, аби стати кращим тренером для них, аби знайти в собі сили і змогу працювати з іншими категоріями осіб з інвалідністю, які ще не тренуються в стінах нашого залу. Можливо, колись я набуду знань і дозволю собі ризикнути», — сказав наостанок Сергій Анатолійович.
Традиційно тренувальне заняття закінчилося поклоном. Так учитель та його вихованці висловлюють вдячність один одному за тренування. «Дякую вам, НЕЗЛАМНІ. До нових зустрічей!»
