Як у Західному реабілітаційно-спортивному центрі на Львівщині готують чемпіонів
Про це пише Укрінформ.
Минулого року збірна України досягла історичного успіху на Паралімпійських іграх в Пекіні: наші спортсмени фінішували в топ-2 медального заліку, поступившись лише Китаю.
Загалом у столиці Піднебесної паралімпійці здобули 29 медалей. І це в перші тижні повномасштабного нападу росії на Україну, коли кожен, перебуваючи в далекому Китаї, переживав за свій дім, родину, країну…
Війна внесла зміни в життя кожного, і людям з інвалідністю ці виклики пережити особливо складно. Багато хто виїжджає за кордон, щоб зберегти своє життя. Але є сміливці, які не просто залишаються, а піднімають над усім світом український прапор на дефлімпійських та паралімпійських змаганнях, міжнародних та європейських.
Шлях до цього непростий. Найчастіше підготовка та загартовування починається змалечку. Національний комітет спорту людей з інвалідністю України готує спортсменів зокрема в Західному реабілітаційно-спортивному центрі, посеред Карпат, в селі Яворів Турківського району на Львівщині. Це одна з найсучасніших спортивних баз Європи. Кореспондент Укрінформу побувала на вул. Рівних прав та можливостей, 1 (саме за такою адресою розташований центр), щоб дізнатися, як проходять підготовку майбутні чемпіони і як залучають та заохочують молодь займатися професійним спортом, йти до нових звершень у непрості воєнні часи.
БАЗА БЕЗБАР’ЄРНОЇ УКРАЇНИ В КАРПАТАХ
Західний реабілітаційно-спортивний центр НКСІУ почали зводити ще у 2006 році у серці львівських Карпат, і зараз він продовжує розбудовуватися. Розташований на відстані 2 км від найвисокогірнішої в Україні залізничної станції Сянки, Центр займає 186 га. Тут розміщено близько 40 будівель: декілька котеджів, готель, адміністративний та реабілітаційний корпуси, енергетичні та інженерні споруди. Головна родзинка – шість лижних трас, сертифікованих Міжнародною федерацією лижного спорту FIS. Найдовша – 5,5 км. Стадіон для лижних гонок з боксами призначений для проведення індивідуальних стартів, гонок переслідування, масстартів та естафетних стартів. Це дозволяє проводити змагання найвищого рівня.
Нашу делегацію зустрічає директорка центру Наталія Рода, яка відразу попереджає, що наразі тут відбувається Чемпіонат України з біатлону серед юнаків, далі будуть лижні перегони, тому майже усі номери зайняті, бо приїхало біля 300 спортсменів.
Наталія Рода
– Зазвичай, коли немає змагань, в нас тренуються та перебувають на реабілітації люди з різними видами інвалідності, – розповідає Рода. – Ця база є зразком доступності – тут можуть тренуватися і олімпійці, і паралімпійці. Також вона виконує роль реабілітаційного центру: є і фізична терапія, і ерготерапія, і фізкультурно-спортивна реабілітація, і рекреаційна терапія, а також заняття з нейропсихологом. Тут люди з різних регіонів України зустрічаються, проходять реабілітацію і випробовують себе у спорті, а далі відбираємо найсильніших, які стають атлетами.
Директорка зазначає, що зазвичай у Центрі займаються від 14 років, проте в час війни запровадили табори для дітей-переселенців. На зліт приїжджають групи близько 20 діток, найчастіше тих, що були під обстрілами чи мають інвалідність. Вже провели п’ять таких таборів.
– Попит дуже великий, бо база в глибокому тилу, майже на кордоні з Польщею, тому всі намагаються потрапити сюди як на реабілітацію, так і на змагання або підготовку до них. Через наш центр пройшло близько тисячі переселенців, здебільшого з інвалідністю. В перші дні війни всі, хто знав про наш центр, особливо люди, які пересуваються на візках, на протезах, – приїхали до нас, бо тут їм комфортно. Багато виїхало через нас за кордон. Але вже повертаються, бо вдома, навіть не зважаючи на війну, легше, – зазначає директорка.
Олександр Гридасов
У центрі постійно проживають і працюють близько 20 співробітників з різних міст України. До прикладу, реабілітолог Олександр Гридасов привіз сюди ще на початку війни дружину з однорічною дитиною, рятуючись від обстрілів в Запоріжжі. Тепер допомагають людям з інвалідністю повернутися до нормального життя.
– Головна наша мета – зробити людину самостійною та незалежною від сторонньої допомоги. За потреби навчаємо родичів, які мають бути у супроводі. Працюємо з вишами, які готують фахівців у сфері реабілітації. Часто людина приїжджає на реабілітацію, і фізичний терапевт каже, що вона сильна, можна давати навантаження, а нейропсихолог говорить, що ні. Мовляв, ти зараз будеш 15 хвилин пацієнта виснажувати і він “увійде в себе”, а потім мені треба буде тривалий час, щоб його “повернути”. Тому важлива командна робота, – наголошує Рода.
Андрій Чибиряк
В штаті працівників і провідний спеціаліст та наш екскурсовод центром – Андрій Чибиряк. Чоловік працює тут вже чотири роки, часто його просять стати «рольовою моделлю», прикладом для людей з інвалідністю.
– Ми Андрія використовуємо як рольову модель, як ментора. Коли людині із інвалідністю, зі спінальною травмою кажеш, шо йому треба стати на “баланс”, якусь перешкоду переїхати, вони відразу відповідають: що ти розумієш? У тебе ніжки працюють, спина тримає. Тоді ми кличемо Андрія, він це все демонструє: піднімається сходами, долає перешкоди, показує, як одягнутися, пересісти з візка на ліжко… і людина починає потроху переосмислювати свої можливості. Ми запозичили таку модель з американських центрів, де працюють люди із різними видами травм чи порушень. Їх спеціально навіть для цього готують. Це класний досвід, – каже Рода.
– Я 20 років на візку, – додає Чибиряк.- За цей час побачив, наскільки Україна змінилася в плані доступності для людей з інвалідністю. Повільно, але рухаємося вперед.
Наш екскурсовод активно демонструє, наскільки центр уособлює ту саму безбар’єрність, до якої прямує наше суспільство. Продумано все до деталей: не лише сучасні пандуси і розмітка для незрячих, а спеціально прилаштовані душові, регульована висота кухонних меблів, особливі ручки на дверях та дзеркала під нахилом, щоб людина на візку могла бачити себе повністю, а не лише чоло. Багато виготовлених на замовлення речей для розвитку: більярдні столи різного розміру, шахи для людей з вадами зору. Також тут проводять майстер-класи з приготування їжі, шиття, макіяжу та ін.
За словами Марти Верес, яка працює в центрі ерготерапевтом, тут навчають бути максимально незалежним в побуті після отримання травм.
– Для кожної людини це індивідуально, і ми підбираємо окрему програму, щоб навчити елементарного – зробити канапку, заварити чай, а деколи навіть приготувати суп, – додає фахівець.
Андрій Чеберяк та ерготерапевт Марта Верес
ПІДГОТОВКА ЧЕМПІОНІВ ТА РЕАБІЛІТАЦІЯ
На стінах коридорів розміщені численні фото військових: реабілітація, тренування, походи в гори. Багато захисників вже протезовані, є на колісних візках або ж з пораненнями голови.
– У 2014 році на нас звернули увагу офіцери НАТО, які працюють над реабілітацією, і розпочали разом з нами проєкт для воїнів АТО «Повернення до життя», – розповідає президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич. – І сьогодні, коли хлопець на візку, сильний, красивий, думає, що життя закінчилося, бо йому відірвало ноги, – ми доводимо, що це не так. Він бачить перед собою команду паралімпійців – потужних, переможних, самодостатніх людей, які перемогли і в спорті, і в житті. Це один із аспектів нашої роботи по реабілітації. У нас військові піднімаються із візка, і я дуже пишаюся цими результатами. Розбиті і скалічені люди повертаються до життя, а часто навіть і в армію, щоб знову захищати країну.
Валерій Сушкевич
Наталія Рода додає, що результати реабілітації вражають. Проєкт з НАТО завершився, але війна стала повномасштабною і кількість поранених військових зросла в рази. Львівська обласна військова адміністрація у співпраці з госпіталями Львівщини із серпня розробила довготривалу програму з реабілітації військових у Центрі. Допомогу тут вже отримали близько 60 поранених захисників, із них 40% повернулися на фронт.
Важливу роль в таких показниках реабілітації та неймовірних результатах спортсменів з інвалідністю на міжнародних змаганнях відіграє спортивна підготовка. Тренажерні зали Центру спеціально розроблені для людей з інвалідністю. Кожному індивідуально тренер підбирає програму навантажень та розвитку. Тут проходять тренування зі всіх видів спорту: веслування, стрільба з арбалету, боротьба, фехтування, атлетика і навіть біатлон для незрячих. Останній, до слова, передбачає використання зброї з лазерним прицілом, яка нікому зашкодити не може. Людина одягає навушники і чує звук: чим він тонший, тим ближче ціль. Рушниця працює, як звичайний металошукач.
Також у Західному реабілітаційно-спортивному центрі займаються плаванням, проте наразі лише «сухим». Уже кілька років тут тривають роботи зі спорудження басейну, який буде абсолютно адаптований для використання спортсменами-паралімпійцями з вадами зору та ураженнями опорно-рухового апарату, але через брак фінансування, пандемії, війну реалізація проєкту все відтерміновується.
Запитую у Валерія Сушкевича, як здійснюється підготовка спортсменів з олімпійських, паралімпійських, дефлімпійських та неолімпійських видів спорту, як вдається організовувати та проводити спортивні змагання із зимових видів спорту в умовах сьогодення.
– Нам вдалося залучити допомогу з різних країн Європи і світу для наших національних команд, – відповідає президент НКСІУ. І уточнює: – Це не фінансова допомога, а можливість тренуватися і на пільгових умовах брати участь у змаганнях. Ми шукаємо підтримки у держави, у наших міжнародних партнерів і працюємо на спільну перемогу.
НАШ “ФРОНТ” – ЦЕ ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ У СВІТОВОМУ СПОРТІ
Зимові Паралімійські ігри в Пекіні розпочалися 4 березня, невдовзі після повномасштабного вторгнення росії в Україну. Через військову агресію атлетів із рф та білорусії відсторонили від участі в змаганнях. Українські спортсмени здобули в Пекіні загалом 29 медалей: 11 золотих, 10 срібних і вісім бронзових. Завдяки цим досягненням вони стали другими в загальному медальному заліку, поступившись лише Китаю.
Феноменальні результати українська національна збірна показала і на Дефлімпійських іграх в Бразилії. Україна посіла перше місце, здобувши 138 медалей, з яких 62 золотих, 38 срібних та 38 бронзових. Окрім того, були численні перемоги на Кубках світу та Чемпіонатах Європи. І це в час, коли кожен спортсмен переживає за своїх рідних, а війна щоденно забирає життя мирних українців.
– Говорячи про українських паралімпійців і дефлімпійців, я інколи дивуюся, що можна перемагати в таких умовах, – ділиться з нами Сушкевич. – У мирні часи ми робили певні ставки і прогнози, але зараз усе непередбачувано. Один наш спортсмен в січні був шостим на Чемпіонаті світу – а на Паралімпійських іграх в Пекіні він взяв золото, і не одне! Я був в шоці. Він досить віковий, про нього говорили, що вже треба закінчувати з спортом, і я погоджувався. А тут він показує золотий переможний результат. При цьому я знаю, що він ніч не спав – у нього саме розбомбили житло, дзвонили батьки і родичі, які знаходилися під обстрілами. Я молився, щоб він тільки пройшов тих 15 км, навіть не надіявся, щоб він, із такими червоними очима, відстрілявся влучно в біатлоні. Але є мобілізація, є налаштованість, є включення: “Я цю перемогу присвячую Україні”. Неймовірні результати наших спортсменів під час війни – це бажання і мотивація воювати на своєму фронті. Представити Україну у світовому спорті переможницею – це для наших паралімпійців дуже важливо.
Президент НКСІУ наголошує, що велику увагу комітет приділяє вихованню свідомості спортсменів. Кожен учасник команди, виступаючи на міжнародних змаганнях, має поставити собі запитання: для чого я сюди приїхав? Для того, щоб виборювати перемогу. Але не для себе, а для України. Національну перемогу.
– І разом з тим наша місія – об’єднати увесь світ проти війни і розповісти, що таке російська агресія в Україні, – додає Сушкевич. – Відповідальність за те, що ми робимо для України, виливається у результати наших паралімпійців і дефлімпійців. Таке усвідомлення, що українські спортсмени сьогодні мають свій фронт боротьби за велику Перемогу.
СТИПЕНДІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ-СПОРТСМЕНІВ
Важливу підтримку в тренуваннях та підготовці в Західному реабілітаційно-спортивному центрі надають молодшому поколінню. Четвертий рік поспіль талановиті у спорті діти з інвалідністю отримують стипендії за програмою “Так, я можу!”, яку реалізує міжнародний благодійний фонд Parimatch Foundation спільно з Національним комітетом спорту інвалідів України (НКСІУ).
Нещодавно відбулося чергове нагородження стипендіантів із 14 регіонів України, які займаються плаванням, легкою атлетикою, футболом, лижними перегонами, настільним тенісом. Двадцять п’ять спортсменів з інвалідністю віком від 12 до 17-ти протягом року отримуватимуть щомісячну грошову підтримку.
– Ми виділяємо на місяць в середньому 5 тис.грн на одну дитину. Наше бажання – підтримати юних спортсменів в їхньому прагненні займатися спортом та розвиватися навіть у цей надскладний для країни час, – сказав директор Представництва Міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation в Україні Вадим Місюра.
Вадим Місюра
Серед стипендіатів – 12-річний Максим Наявко, який з мамою приїхав на нагородження з Рогатина Івано-Франківської області. Хлопчик займається настільним тенісом майже шість років, просто обожнює цю справу і показує непогані результати, незважаючи на порушення опорно-рухового апарату – через незасвоєння кальцію та фосфору відбувається деформація ніг та хребта.
– Він досить рідко бере участь у змаганнях дітей з обмеженими можливостями, зазвичай змагається зі здоровими. Буває, що приходить і плаче, бо він тільки один в Рогатині з інвалідністю ходить на настільний теніс. Діти – різні, буває, що сміються, ображають. Але ми його налаштовуємо на краще. Вже зараз, я б сказала, адаптувався. Для нього дуже важливо, що звернули увагу і вже другий рік надають стипендію. Ми цього року навіть не очікували, війна ж надворі… – ділиться мама.
За минулорічну стипендію Максим придбав нову тенісну ракетку та квадроцикл, а зараз мріє про тенісний стіл. Проте найзаповітніше бажання хлопця – здобути медаль на Чемпіонаті світу.
Ганна Подолей з тренером Василем Ковалем
Відзначили також і 13-річну Ганну Подолей з Хусту Закарпатської області. Дівчина рік тому почала займатися лижними перегонами і, за словами тренера Василя Коваля, має непогані перспективи, хоч у неї з 10 місяців защемлений нерв у нозі.
– Я працюю з дітьми з інвалідністю вже 12 рік. До того багато років працював зі здоровими спортсменами Закарпатської області. Був тренером призерки Чемпіонату світу – Андріани Капустей. Коли побачив Аню, відразу зрозумів, що треба дівчинку забирати в лижний спорт. Про результати ще говорити рано, але головне, що в неї є всі задатки. Ми в процесі підготовки, але майбутнє бачимо дуже хороше, – каже Коваль.
– Я хочу багато чого зробити у своєму житті, щоб люди знали, що на багато що здатна, – ділиться дівчинка. – Мрію про олімпійську медаль, хоча розумію, що для цього треба довго працювати. Займаюся в основному тут, бо в нас немає таких трас і можливостей. А на цій базі – все чудово. Окрім того, що тренуюся на трасі, ще займаюся в тренажерних залах. Ця стипендія для мене стимул старатися, йти далі, а не залишалася на одному місці.
Загалом у межах програми «Так, я можу!» Parimatch Foundation інвестував у 90 талановитих юних спортсменів понад 6 млн грн, враховуючи всі податки, пов’язані з виплатою стипендій.
Як зазначив президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич, 35% стипендіатів приєдналися до національних збірних команд України з плавання, баскетболу, лижних перегонів та біатлону, греко-римської та вільної боротьби, спортивного орієнтування, шахів, паратріатлону, бадмінтону та легкої атлетики. Окрім того, троє з них узяли участь у ХІІІ зимових Паралімпійських іграх у Пекіні, а одна стипендіатка – Софія Черноморова — виборола бронзову нагороду в бадмінтоні на ХХIV літніх Дефлімпійських іграх у Бразилії.
– Якщо говорити про інших діток, які не попали в національні збірні, то я хочу зазначити, що вони ще мають ці шанси, бо продовжують йти до своїх спортивних висот і результатів. І разом з тим із цією стипендією вони отримали путівку в життя, перемогу, можливість займатися серед здорових дітей, незважаючи на будь-які варіанти інвалідності. Я вважаю, що за ці три роки стипендіати зробили 100% внеску в спорт України, – додав Сушкевич.
Операційна директорка Parimatch Foundation Анжела Фокіна наголосила, що команда і президентка фонду Катерина Білоруська ухвалили одностайне рішення: попри війну і складнощі, яких зараз зазнає бізнес, стипендіальні програми для талановитих спортсменів з інвалідністю залишаться.
– Якщо дитина каже «Так, я можу!» і має бажання займатись спортом, то ми, представники соціально відповідального бізнесу, повинні знайти можливість підставити плече і надати допомогу, – додає Вадим Місюра. – Сьогодні, під час війни, ми думаємо про наступне покоління українських дітей, про тих, хто має проблеми, пов’язані з інвалідністю. Фактично ця програма є свідченням того, що діти, які постраждали від бомб і ракет російських агресорів і вбивць, не залишаться поза увагою.
Діяльність Міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation, заснованого у 2019 році, спрямована на те, щоб незалежно від фізичних особливостей, соціального статусу та інших бар’єрів у дітей був рівний доступ до навчання та занять спортом. Основними напрямками роботи є допомога та підтримка у сфері спорту та освіти. Parimatch Foundation реалізує п’ять комплексних програм в Україні: «Так, я можу!», «Спортивний наставник», «Нова фізична культура», «Допомога Україні» та Mental Health.
Людмила Гринюк, Львів
Фото автора та БФ “Parimatch Foundation”, відео – ЛОВА