Над прірвою інвалідності

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність, person, indoor, table, clothing, group, people, child art, toy. A group of people sitting at a table

Чого тобі лякатись,
Несправностей в житті,
Коли Господня ласка
Сіяє у тобі?
Коли усе, що схочеш,
Господь тобі дає…
Спитай себе самого,
Чи дякував за це?
(З вірша «Чи дякував?»
прикутої до ліжка Надії Кбур із Калуша).

Людей з фізичними чи розумовими вадами нині називають толерантно – «люди з інвалідністю». Та за толерантною назвою ховається багато умовностей, які українське суспільство долає дуже повільно. Набагато легше сховати проблему, ніж голосно про неї говорити, пише Галицький Кореспондент.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Самостійна дитина

Доньці Ольги Пелехач Уляні – 26 років. Народилася вона семимісячною. Їй поставили діагноз «енцифалопатія», а пізніше, у дворічному віці, – «дитячий церебральний параліч». Інтелект у дитини збережений, проте фізичний стан нелегкий. Багато років поспіль їздили на лікування, проходили курси реабілітації та масажу, щоб хоч трохи поліпшити стан здоров’я дівчинки.

До 17 років Уляна жила в Івано-Франківську, здобувала освіту в навчально-реабілітаційному центрі. Після закінчення школи повернулися додому, в Калуш. Уляні присвоїли першу групу інвалідності. Соціальна допомога наразі складає 2800 грн. Мама дівчини з гордістю розповідає, що донечка її майже самостійна, може сама взяти собі їжу, підігріти її, сходити у вбиральню тощо.

У 2014 р. Уляна знайшла в інтернеті можливість навчатися у Львові у професійно-реабілітаційному центрі. Оскільки навчання, реабілітація і перебування там були безплатними, мама підтримала пропозицію доньки. Навчання тривало понад чотири місяці, за цей час мама з дочкою здобули нову спеціальність – «флористика». Отримані знання стали в пригоді – нині вони роблять різноманітні красиві вироби з природних матеріалів, стрічок, складають композиції тощо.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Не для візочників

На вулиці дівчині доводиться користуватися інвалідним візком. У деяких місцях проїхати неможливо – тротуарів або немає, або вони в жахливому стані. Проблеми виникають і під час користування громадським транспортом. У місті є лише три автобуси з підніжкою, які доступні для візочників.

«Від нас їздить 1Б. Знаю, що за графіком він має бути о певній годині, чекаємо, а приїжджає інший. Від водія чую, що той поломаний. А ще на цьому маршруті такий автобус єдиний, поїхав в один бік, а як назад? Весь транспорт має бути пристосований до потреб людей з обмеженими можливостями, а не лише кілька автобусів на ціле місто», – висловлює думку жінка.

Сім’я проживає у п’ятиповерховому будинку без ліфта, пандусів тут також немає. Але жінка не скаржиться – добре, що з підтримкою Уляна може самостійно зійти униз. А є такі діти, які самостійно не стають на ноги…

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Закрите суспільство

На думку пані Ольги, в українському суспільстві й досі з острахом ставляться до таких людей. Наразі зберігається тенденція, що дітей та молодь у візках виводять на вулицю, а перехожі дивляться на них, як в зоопарку на тварин.

«Старші люди до такого не звикли, дивляться, ойкають, але ми на таке ніколи не звертали уваги. Молодь частіше буває за кордоном, у Європі, бачить там людей з обмеженими можливостями і проблеми не робить. Але в суспільстві загалом прийняття цього ще немає», – розповідає пані Ольга.

Іноді люди намагаються не помічати візочника, просто не дивитися, наче людини й немає. Хоча і добрих людей не бракує. Особливо за кордоном. Коли були в Меджугор’ї (Боснія і Герцеговина), було відчуття, що перебувають на іншій планеті. Усі посміхалися, здоровалися, махали руками, при потребі допомагали, там люди толерантні і виховані. Навіть літні люди пропонували сфотографувати чи намагалися просто бути корисними. І довкола інфраструктура пристосована до потреб візочників.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

«Але звинувачувати когось я не можу. Якби у мене не було такої дитини, хто знає, як би я чинила й сама. Таке суспільство. На мою думку, нам ще довго йти вперед», – міркує жінка.

Разом – легше

Марія Добрянська вважає, що зміни у суспільстві все ж потроху, тай відбуваються. Її донька Богдана отримала родову травму, за це ніхто з медиків не поніс покарання, а батьки залишилися сам на сам з проблемами. У такій ситуації доводиться бути і лікарем, і вчителем, і мамою, і цілим світом для своєї дитини.

Пані Марія дякує Богу, що її донька ходить, адже багато дітей можуть пересуватися лише у візках. У доньки бувають епілептичні напади. Під час кожного відмирає частина мозку, руйнується 500 одиниць сірої речовини. Цей процес незворотний, і регенерація цих клітин не відбувається.

Нині Богдані 32 роки. Інтелект у неї на рівні трьох років. За цей час батьки неодноразово стикалися з нерозумінням. Росла дитина – росли й проблеми.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Коли донька трохи підросла, то пані Марія почала спілкуватися з іншими батьками, аби мати можливість водити її в дитсадок. Згодом на базі садочка «Червона шапочка» відкрили групу для паралізованих дітей. Там з дітками працювали окремі педагоги.

Коли дитина пішла в садочок, стало легше. І батьки, і діти почувалися інакше. Діти спілкувалися між собою, з такими ж, як вони самі. Там ніхто не сміявся, не глузував з них, як це буває в дитячих колективах.

Після садочка Богдана навчалася у школі для слабочуючих дітей. Там закінчила сім класів. Доки навчалася, було спілкування з навколишніми, спільні інтереси. А далі і мама, і донька опинилися самі, наодинці зі своїми проблемами у чотирьох стінах… І це було жахливо!

Осягнути прірву

Трохи легше батькам стало, коли вони створили громадську організацію «Діти сонця». Тоді і міська влада почала прислухатися до проблем хворих дітей. А пізніше відкрили ще одну організацію – центр соціальної реабілітації дітей «Добродія калуська».

Дітей почали запрошувати на виступи, вистави, їх почали помічати, бачити, звертати на них увагу. А наскільки для них це важливо – описати важко… Дитина бачить світ навколо. І яка б вона не була неповносправна розумом, залишки інтелекту в неї все одно є. І є ті, хто може порівняти, побачити ставлення до здорових дітей, зрозуміти і осягнути цю прірву…

«Це надзвичайно важко. Чи на моє щастя, чи на мою біду, моя дитина прірви тієї не розуміє. Вона думає, що всі люди такі, як вона. З одного боку, це добре. Вона не гризе себе цілу ніч думкою про те, чому вона така», – продовжує жінка.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Місце для об’єднання

А ще пізніше, майже два роки тому, в Калуші відкрили парафіяльний осередок «Карітасу», центр для роботи з дітьми та молоддю. Наразі тут 32 підопічних. Більшість із них – молодь від 20 років, але коли приходять менші, їм не відмовляють. Такі спільноти необхідні, перш за все, для спілкування, а ще – для гурткової роботи, розвитку моторики рук, розповідає Ольга Пелехач.

Керівник центру отець Микола – оптиміст, зазначає пані Марія. Його слова для дітей – як таблетка, після чого проходять всі сумніви. Він зрівняв своїх підопічних зі здоровими людьми. А це дуже багато.

«Кожна людина хоче бути людиною, – зауважує священик парафії святого Андрія Первозванного УГКЦ, директор «Карітасу» в Калуші отець Микола Крушец. – І це незважаючи на те, чи здоровий ти, чи маєш якісь вади. Ці діти – як оголені дротики, вони дуже чітко відчувають правду, брехню, фальш або корисливість. Якщо щось пообіцяв, треба зробити».

У центрі проводяться гурткові заняття, тренінги, соціальна адаптація, а також організовується активне дозвілля. Взимку це спільні походи у піцерію, кінотеатр, на концерти, влітку – пікніки, сардельки на вогні. Минулого року проводили цікаву екологічну акцію, під час якої прибирали береги озера в місті. Це зачепило й інших, люди долучаються до таких ініціатив, менше смітять і прибирають за собою.

І загалом з часом у суспільстві відбуваються позитивні зміни, зауважує отець. Діти не сидять на місці, виходять у світ, відтак навколишні поступово до них звикають. А ще багато хто допомагає. Місцевий підприємець двічі на тиждень привозить лежачих на заняття, інший влаштував їм чудове зимове свято, а підприємство «Кахелина» надає білу глину для занять.

Ще чотирьох вихованців центру забезпечують роботою у свічкарні «Карітасу». Вони виробляють свічку-офірку, яку реалізують у всіх парафіях архієпархії. Кошти з продажу таких свічок спрямовують на потреби організації.

Над прірвою інвалідності. калуш, карітас, візочник, суспільство, інвалідність

Центр майбутнього

Наразі у центрі триває активна підготовка до великоднього ярмарку. Робота кипить, до процесу задіяні як вихованці, так і їхні батьки. Ціни встановлювати не будуть, прохожі самі визначатимуть, скільки готові залишити. А виручені кошти підуть на потреби організації, можливо, на літній відпочинок для дітей.

Для створення центру для молоді «Карітас» планує взяти в оренду приміщення колишнього дитсадка площею понад 1000 кв. метрів. Воно у поганому стані, необхідно буде вкласти багато праці у його відновлення. Територія довкола доволі велика, тож можна буде облаштувати і відпочинкову зону.

«Однією з найбільших проблем для батьків є розуміння того, що їх рано чи пізно не стане, а їхні діти залишаться самі і не зможуть дбати про себе. Тож ми вирішили створити центр для постійного місця проживання людей з обмеженими можливостями. Якщо людина з інвалідністю втратить свого опікуна чи опікун внаслідок втрати здоров’я не здатний буде дбати про підопічного, ми прийматимемо таких людей на постійне місце проживання», – каже отець.

Тут також планують створити і центр денного перебування для дітей та молоді, адже і батькам треба відпочити чи владнати свої справи. За попередніми підрахунками, в закладі мали б перебувати 30 осіб. Дві палати мають намір відвести для важкохворих. Такий проект реалізувати буде нелегко, тож його ініціатори раді будуть допомозі від усіх охочих.

Ірина Федоляк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*