Словник освічених буковинців: як правильно говорити про людей з інвалідністю

Словник освічених буковинців: як правильно говорити про людей з інвалідністю. конвенція, лариса байда, людина, порушення, інвалідність, bicycle, outdoor, tree, wheel, bicycle wheel, bike, land vehicle, person, tire, vehicle. A man riding on the back of a bicycle

«Конвенція» на перше місце ставить людину, а потім її порушення

Майже рік тому журналістка Української правди Ірина Андрейців дослідила, як і чому не варто говорити про інвалідність, національність, соціальний статус і сексуальну орієнтацію. На офіційній фейсбук-сторінці Чернівецької ОДА нагадують, як правильно говорити про людей з інвалідністю.

«Ми то назву змінили, але чи змінили ми те, про що говоримо? Змінити назву – мало, треба зрозуміти сутність», – пояснює Лариса Байда з Національної асамблеї людей з інвалідністю. Вона наводить цитату з конвенції про права осіб з інвалідністю, де у преамбулі сказано: «інвалідність – термін, що еволюціонує». Його можна розширювати. Наприклад, включити в нього людину з поганим зором, але недостатньо поганим для отримання відповідної групи.

– Інвалідність – не медичний термін! – наголошує Байда. – Ми звикли, що таку людину розглядають як хворого. Але «конвенція» на перше місце ставить людину, а потім її порушення.

«Аутистичний спектр», «ДЦП» – діагнози, тому називати людину «аутистом», «ДЦП-шником» – некоректно. Кажіть «людина» і додавайте «з аутизмом», «з контузією» тощо – і не помилитеся, радить експертка.

Також варто відмовитися від слів на кшталт «обмежені можливості», «неповносправний», «з особливими потребами».

– Коли говорять «з особливими потребами», завжди питаю: «Ви про кого? Це хто?». Особливі потреби є у всіх. Ви любите приймати гарячий душ, наприклад, я холодний, – каже Байда.

Прийнятним є термін «з особливими освітніми потребами». Але його теж треба вживати правильно. Тут мова не лише про дітей з інвалідністю, а про усіх, хто потребує підтримки в певний проміжок часу.

– Це може бути дитина з Латинської Америки, яка говорить тільки іспанською мовою, але змушена піти в український перший клас, і їй потрібна підтримка вчителя, який додатково вчитиме з нею українську мову. Це може бути дитина з аутистичним спектром, якій потрібен вчитель-асистент. Чи вчитель жестової мови для нечуючої дитини.

Але ось від терміну «особливі діти» щодо дітей з інвалідністю варто відмовитися.

– Це може бути дуже велика група дітей. Ми так можемо говорити про талановитих дітей, дітей-ромів, про дітей-переселенців і так далі, – додає фахівчиня. – Ми уже налякані й починаємо боятися вживати «дитина з інвалідністю», але це правильний термін.

За її словами, людей з інвалідністю люблять показувати або героїчними, або немічними.

– Кажуть: «Прикутий до інвалідного візка». Та не прикутий! Візок – це ноги людини, можливість пересування, – каже експертка, підкреслюючи що так люди «пересуваються», а не «ходять» чи «їздять».

Товариство нечуючих людей вирішило, що їх треба називати глухі або слабкочуючі. Є Товариство сліпих, але доречніше казати «незрячі».

– Інколи ще кажуть «люди з помірною та глибокою розумовою відсталістю». У світі є два різні терміни «люди з інтелектуальними порушеннями» та «люди з психічними порушеннями». Інтелектуальні – це синдром Дауна, спектр аутизму. А психічні – це розлади на кшталт роздвоєння особистості або шизофренії.

ОБРАЗЛИВІ СЛОВА ЩОДО ЛЮДЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ

На вулиці, особливо між підлітками, можна почути образливе: «Ти що, даун?», «Дебіл», «Ідіот». Від цих слів варто відмовлятися.

– За Радянського Союзу довгий час люди з інвалідністю здебільшого були в закритих закладах, навіть діти. Інвалідність у нас була негативною кличкою, образою для людини. Це вживають, але з цим треба працювати в школах, – пояснює Байда. Вона розповідає, що у багатьох країнах є програми, які вчать сприймати людей з інвалідністю, починаючи з дитячих садочків.

Ще одне неприйнятне слово – «каліка». Воно образливе. Можна казати «люди, які отримали каліцтва», або «люди з ампутацією». «Каліка» кажуть з різних причин. Це пов’язане і з нашою ментальністю. Про себе так можуть казати люди з інвалідністю у стані шоку, або з сарказмом, але нам так говорити про них не варто.

Те саме стосується слова «контужений». Якщо людина пережила такий стан, варто казати чоловік чи жінка «з контузією».

Важливо – говорити правильно! Це крок до цивілізованого суспільства.

Погляд

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*