Інвалідний візок для багатьох людей із обмеженими можливостями – просто необхідність. Без нього – світ перетворюється на щось недосяжне. Кіровоградець Сергій Сіроштан, як ніхто, про це знає. Торік у грудні цей чоловік став учасником експерименту «КП» – ми перевіряли наскільки доступні різні установи для інвалідів. Сьогодні Сергій знову герой нашої публікації. Розповідає, як залишився без візка і що йому довелося пройти, аби мати змогу…

Що ми знаємо про життя людей з обмеженими можливостями — тих чернігівців, які живуть поруч із нами? Напевно, небагато, враховуючи ту незриму межу, що й досі існує в пострадянському суспільстві, ніби розділяючи людей на два табори. Можливо, тому зустріти на вулицях міста когось із них на інвалідному візку — явище досить нечасте.

32-річний киянин Олександр Стадніченко, який пересувається на візку, подав позов до суду на недоступний ресторан “Italianna”. Звісно, недоступних ресторанів, кафе чи центрів дозвілля у Києві тьма-тьмуща. І Стадніченко подавав позов у суд не скільки саме проти цього ресторану.

Когда я зашла во 2-й класс Карповецкой средней школы Чудновского района сразу не заметила ту самую Вику Грицык, ради которой приехала. На первый взгляд девочка ничем не отличается от сверстников, сидящих за партами. Но когда к одной из парт подкатили инвалидную коляску и Вика ловко перебралась в нее со стула, я убедилась в том, что ребенок действительно не может сам передвигаться. Разве что ползком, опираясь на руки.

Як 26-річний Іван Космина відстоює права людей з інвалідністю у своєму районі на Тернопільщині.

Іван Космина пересувається на інвалідному візку з 2010 року. За професією він вчитель фізкультури, з 2005 по 2008 рік працював водолазом. У червні 2010-го через воду він втратив можливість ходити: під час спеки Іван стрибнув у річку…