Останні роки в нашій державі розвернулась широка дискусія щодо того, чи повинна держава допомагати Всеукраїнській громадській організації «Українське товариство сліпих». Цю дискусію розпочали деякі громадські організації, але оскільки тема досить чутлива, то широке обговорення доцільності цієї допомоги поширилось на депутатський корпус, чиновників різних рівнів, блогерів, політологів, експертів тощо. На високому рівні було проведено ряд нарад, зустрічей, конференцій з такого важливого питання як актуальність фінансової підтримки «Українського товариство сліпих».
В сучасних умовах, коли досить легко заснувати чергову громадську організацію осіб з інвалідністю, їх кількість зростає щороку і якщо спочатку такі громадські організації об’єднували громадян по нозологіям: незрячі, нечуючі, осіб з проблемами опорно-рухового апарату, то тепер засновують нові організації по ідеям, напрямкам, окремим цілям. Тобто організація, яка допомагає всім, об’єднує різні нозології осіб з інвалідністю і мета та цілі такої організації все охватні. В більшості таких невеликих за чисельністю організацій досить звучні назви, їх очолюють високоосвічені лідери. Майже всі такі організації широко використовують соціальні мережі, телебачення, радіо, газети, інтернет-видання. Вони широко поширюють в українському суспільстві інформацію про свою діяльність.
Таким чином, інколи в чиновників різних рівнів складається упевнена думка, що ось та організація доцільна, ефективна і звичайно потребує фінансової підтримки. Такі випадки, коли державний чиновник чи чиновник місцевої влади самостійно оцінює ту чи іншу громадську організацію і на основі своєї особистої думки просуває рішення органу місцевої влади, а нерідко, і рішення державного органу. Звичайно, вкрай важливу роль тут відіграють лідери цих громадських організацій, адже саме від них залежить наскільки буде розповсюджена інформація про ту чи іншу роботу, проведену акцію, семінар, чи іншу діяльність, але потрібно констатувати, що іноді один невеличкий факт, мала по вартості робота так подається в засобах масової інформації що повністю затьмарює роботу іншої організації, яка надає послуги великій кількості громадян з інвалідністю і робиться це на постійній основі, тобто протягом року. Ось така організація як УТОС працює постійно і протягом року її працівники надають можливу допомогу десяткам тисяч громадян з інвалідністю. Ця організація охоплює всю територію України, її міжрайонні первинні організації виявляють осіб з порушенням зору, залучають їх в Товариство і поступово інтегрують таких громадян в суспільство. При необхідності надають можливу допомогу, представляють їх інтереси в місцевій владі.
В Конституції України зафіксовано, що ми є соціальною державою, правовою і те, що громадяни мають бути однаково захищені. В громадян з інвалідністю є різний ступінь втрати здоров’я і тому підтримка від держави кожній нозології інвалідів теж повинна бути відповідна. Що ж до затверджених норм «правова та соціальна», то давайте поглянемо на дійсний стан речей: держава заснувала спеціалізовані дитячі садочки для сліпих дітей, працюють 6 шкіл-інтернатів для сліпих дітей та 20 спецшкіл для слабозорих школярів, а ось що далі, куди їм йти після закінчення школи-інтернату? Гуртожитки для таких молодих громадян є тільки в організації УТОС, там вони можуть жити, працювати або піти навчатись, саме тут в більшості зароджуються сім’ї, зрозуміло, що такі гуртожитки потрібно утримувати, потрібен певний штат працівників, відповідний розмір комунальних послуг та інше. Все це сьогодні утримує самостійно ГО УТОС, але це функція держави, але вона не має таких можливостей на сучасному етапі.
Незрячі громадяни мають право на працю, але який підприємець візьме на роботу незрячого працівника, і тому знову ГО УТОС працевлаштовує самих обездолених – тобто тих, хто практично тотально сліпий. Чому б державі не заснувати декілька соціальних підприємств, на які могли б працевлаштовувати осіб з 1 групою інвалідності. В сучасних умовах такі учбово-виробничі підприємства, як правило, збиткові, а в кращому випадку нерентабельні. Отже, і ця проблема поки що теж лежить на ГО УТОС. До речі, таким учбовим підприємствам потрібна фінансова підтримка на модернізацію, на збереження робочих місць, де зайняті незрячі працівники.
Оскільки держава Україна є соціальною, то для громадян з інвалідністю по зору потрібна сітка спеціалізованих бібліотек, клубів, де незрячі люди могли б творчо зростати, відвідувати гуртки художньої самодіяльності, займатись в спортивних секціях, які теж пристосовані для людей без зору, також мати змогу відвідувати бібліотеки, де є спеціальна література надрукована рельєфно-крапковим шрифтом, озвучена література, підручники та посібники для студентів навчальних закладів, але цього держава теж поки що не забезпечує і знову ці функції соціальної держави виконує ГО УТОС. Саме ця Всеукраїнська громадська організація сьогодні має і самостійно утримує десятки спеціалізованих (пристосованих для незрячих) гуртожитків, клубів, бібліотек, баз оздоровлення та відпочинку тощо.
Громадянин, який втратив зір за різних випадків, в тому числі від військових дій, прийшовши в ГО УТОС може навчитись писати та читати шрифтом Брайля, працювати на озвученому комп’ютері, оволодіти смартфоном, навчитись інших речей, шо щоденно допомагають в побуті. Таким навикам навчать фахівці або й самі незрячі, що вже добре оволоділи цією оргтехнікою.
В Реабілітаційному центрі УТОС можна навчитись самостійно орієнтуватись на місцевості, навикам самообслуговування в побуті, багатьом іншим життєво потрібним речам, але це теж функція держави. Скільки в Україні реабілітаційних центрів, а чому немає жодного, де можуть реабілітувати тотально сліпого громадянина? Це знову тільки ГО УТОС.
Навіть ті незрячі громадяни, які не працюють, які не проживають в гуртожитках УТОС, а проживають в селах, селищах маленьких містечках, вкрай потребують «представлення їх інтересів» в місцевій владі, співпраці з депутатським корпусом, органами соціального захисту. Нерідко незрячим мешканцям сіл, селищ потрібно допомогти отримати паливо на зиму, вирішити питання пільг на комунальні послуги, і питання медичної допомоги, транспортного обслуговування, ремонту оселі та багатьох інших проблем, які майже щоденно виникають в незрячих громадян, особливо одиноких чи тих, в кого вся родина має такі захворювання, і тоді на допомогу знову приходять працівники ГО УТОС – звертаються до місцевих керівників, депутатів, наполягають, щоб незрячі особи отримали необхідну допомогу.
Таким чином, ми можемо констатувати, що багато соціальних функцій держави сьогодні виконує ГО «Всеукраїнська організація інвалідів «Українське товариство сліпих». Отож, чи зможе ця організація і в подальшому самостійно виконувати соціальні функції держави по соціалізації та інтеграції незрячих громадян в українське суспільство? Потрібно зрозуміти, що самостійно не зможе. Як було наголошено вище, учбово-виробничі підприємства УТОС в умовах ринкової економіки не можуть бути конкурентоздатні, про що свідчить досвід колишніх держав «СЕВ». Сьогодні ці підприємства виконують функцію працевлаштування сліпих, але не виконують і не можуть виконувати функцію – надання фінансової допомоги Громадській організації, що заснувала таке підприємство, як це прописано в чинному законодавстві. Отже, соціальна сфера ГО УТОС потребує допомоги від держави на соціальну підтримку незрячих громадян України. Це Конституційна норма і дуже гірко що багато чиновників високого рангу не розуміють цього. Тисячі незрячих громадян з тривогою і надією чекають вирішення своєї долі.
Член ГО «Українське товариство сліпих»
з 1980 року, тотально незрячий Михайло Новосецький