Міністерство охорони здоров’я України офіційно ініціювало складний та тривалий шлях впровадження Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я (МКФ) в українську реабілітацію. В.о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун підписала відповідне окреме доручення 15 грудня 2016 року.
Як зазначає заступник міністра з питань європейської інтеграції Оксана Сивак, новий підхід потребує тісної взаємодії з Міністерством соціальної політики України та Міністерством освіти та науки України. У цьому основна відмінність від Міжнародної класифікації хвороб Х, якою зараз користуються усі лікарі, та яка фактично є переліком назв захворювань та станів, від яких може страждати або померти людина.
«Це переосмислення ставлення до проблеми – інвалід чи людина з обмеженням життєдіяльності та функцій. Ми сподіваємося на плідну співпрацю з нашими колегами, зокрема у підготовці відповідної директиви Кабінету Міністрів України. Адже потреба у відновленні здоров’я та функцій людей зростає щодня. Кількість пацієнтів, які потребують реабілітації збільшується через події на сході України», – каже Оксана Сивак.
Для розвитку реабілітаційної медицини в Україні нашому медичному товариству та суспільству необхідно змінити саме розуміння «інвалідності» на сучасне та міжнародно узгоджене – обмеження життєдіяльності та функціонування. Така потреба підкріплена і висновком експертів Оціночної місії ВООЗ, які здійснювали комплексну оцінку системи реабілітації в Україні у грудні минулого року.
Зміна моделей ставлення до людини з певними обмеженнями у світі відбулась 15 років тому. Медична модель обмеження життєдіяльності, на якій поки ще базується вітчизняна охорона здоров’я, передбачає розподіл осіб на здорових та хворих. Лікарю відведено керівну роль у відновленні хворої особи а хвороба залишається персональною проблемою постраждалого. Медицина рятує життя людини, але не допомагає людині, що залишилась нерухомою, сліпою або з ампутованою кінцівкою жити далі.
Приклад у зміні ставлення до проблеми наводить Володимир Голик, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України із реабілітації: «Як лікар бачить руки літньої людини з деформованими суглобами? Чи прояви деформуючого артрозу, який потребує медикаментозного лікування суто медична проблема? Унаслідок цього захворювання з ураженням структури суглобів, жінка позбавлена можливості оперування дрібними предметами. Тож насправді не може навчити або допомогти своїй маленькій онучці застібнути ґудзики – це проблема соціальна, яка виходить за рамки медицини».
Біопсихосоціальна модель обмеження життєдіяльності, яка є основою МКФ, відповідає на наступні питання:
– До якої межі можна відновити постраждалу функцію людини, та коли треба її компенсувати?
– Як забезпечити доступність навколишнього середовища для пацієнта з паралізованими кінцівками та надати можливість займатися улюбленою справою, навчатися та працювати?
– Як людині підібрати зручний та ефективний спосіб відновлення?
– Які фахівці з реабілітації потрібні для найкращого відновлення функцій організму?
Міжнародна класифікація функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я, допомагає оцінити навіть людину, яка не хворіє.
Останні роки в країні багато зусиль спрямовано на побудову сучасної системи реабілітаційної допомоги. Активно змінюються пострадянські стереотипи організації, кадрового забезпечення та принципів надання реабілітаційних послуг. Проте без зміни філософії та підходів, законодавчої бази з питань визначення груп інвалідності та подальшого надання реабілітаційних послуг система не зможе повноцінно працювати.
Першочергові кроки, що заплановані на найближчий час – проведення тренінгів з питань МКФ від Всесвітньої організації охорони здоров’я. Це дасть змогу донести до української медичної спільноти знання про МКФ та можливості її використання. Готується переклад українською мовою та розробка обов’язкової статистичної облікової документації з надання реабілітаційної допомоги для загальних та реабілітаційних підрозділів охорони здоров’я, внесення змін до законодавства з питань реабілітації та інвалідності.