Внаслідок нещасного випадку, що трапився на дільниці виробництва аміачної води і розділення повітря одного з рівненських підприємств, апаратник втратив 30% працездатності та отримав статус інваліда ІІІ групи внаслідок трудового каліцтва, повідомляє GlavPost.
Із матеріалів справи відомо, що на початку грудня 2016 року на одному з рівненських підприємств на естакаді наливу (зливу) рідкого аміаку через розрив гумового рукава, який використовується для приєднання до залізничних цистерн, стався витік аміаку. Внаслідок нещасного випадку апаратник підприємства був уражений водним розчином аміаку, що спричинило виробничу травму — відмороження гомілки І-ІІ-ІІІ ступенів.
Громадянин В. впродовж місяця перебував на стаціонарному лікуванні, часткове фінансування за яке взяв на себе роботодавець, сплативши працівникові безповоротну матеріальну допомогу в розмірі 30 000 гривень. Інші витрати на лікування були покриті за рахунок страхування.
Відповідно до довідки МСЕК громадянинові В. встановлено ІІІ групу інвалідності з ураженням опорно-рухового апарату та втрати працездатності в розмірі 30 відсотків.
У лютому 2018 року постраждалий направив на адресу відповідача заяву про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, в розмірі 600 000 гривень.
Оскільки підприємство заперечило вину в настанні нещасного випадку і відмовило у сплаті заявленої суми, громадянин В. звернувся до місцевого суду з позовом про стягнення моральної шкоди, завданої каліцтвом.
Рішенням Рівненського міського суду від 27 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з підприємства на користь позивача моральну шкоду, завдану трудовим каліцтвом, в розмірі 150 000 гривень.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Також до Рівненського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника підприємства, який просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позивачеві відмовити в задоволенні позову.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів вирішала, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Залишаючи ухвалу місцевого суду без змін, Рівненський апеляційний суд виходив з того, що відповідно до ч.1 та ч. 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У статті 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків.
У частині першій статті 237-1 цього ж Кодексу передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові в разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків, що вимагає від нього додаткових зусиль організації свого життя.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 2, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.
Такі складові підстави для відповідальності підприємства знайшли своє підтвердження у справі. Доведений факт ушкодження здоров’я позивача, не забезпечення відповідачем належних умов його праці, зокрема технічна несправність рукава розливу аміаку, з яким працював громадянин В., та причинний зв’язок між цими обставинами і вина підприємства.
Суд дійшов висновку, що посилання представників товариства на відсутність їх вини в спричиненні шкоди позивачеві не заслуговують на увагу з огляду на норму ст. 1187 Цивільного кодексу України, оскільки діяльність відповідача пов’язана з джерелом підвищеної небезпеки, зокрема з використанням хімічних речовин, від яких травмувався громадянин В.. Умислу з його сторони на таке травмування не встановлено, а розрив гнучкого гумового рукава для зливу аміаку не є непереборною силою.
При призначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеню моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав, встановлення йому втрати професійної працездатності у розмірі 30 %, ІІІ групи інвалідності, характеру ушкодження здоров’я, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості, належним чином обґрунтував свої висновки щодо стягнення з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 гривень.