Що на папері, а що в реальності для людей з інвалідністю? Як в Україні борються за рівні можливості

07.05.2020

Що треба зробити, аби в суспільстві стало менше бар’єрів? “Рубрика” спитала у активістів “Доступно UA”

Починаючи з 1992 року, 5 травня світова спільнота використовує можливість та обговорює в цей день питання прав людей з інвалідністю. Хоча в демократичному суспільстві визнано, що незалежно від раси, національності, гендеру, релігії, майнового стану та стану здоров’я, абсолютно всі люди рівні у своїх правах, люди з інвалідністю досі піддаються дискримінації та упередженому ставленню з боку суспільства та влади.

“Рубрика” дізналася у Доступно UA — громадської організації, яка бореться за інклюзивність та поширює питання доступності для маломобільної спільноти в Україні, яких успіхів наше суспільство встигло досягти з питання прав людей з інвалідністю та над чим досі треба працювати.

Доступність для всіх

На створення “Доступно UA” підштовхнула одна з проблем, з якою досі стикаються люди з інвалідністю і загалом маломобільні групи населення, а саме відсутність доступності та інклюзивності серед державних та приватних закладів, наприклад, закладів харчування чи аптек. Нерозвинена інфраструктура, яка обмежує багатьох людей маломобільної верстви, призводить до неможливості активного суспільного життя та комфортної участі в звичайному плині міста та країни, саме тому, організація активно займається просуванням тренду архітектурної доступності. Команда перевіряє різні локації та вручає доступній локації нагороду, щоб наголосити на престижності безбар’єрності для закладів. Протягом 4 років, проект залучив багатьох людей до роботи в команді, які працюють над тим, щоб міста України ставали більш інклюзивними, а у людей були рівні можливості не залежно від рівня їхньої мобільності. “Команда має на меті розірвати замкнене коло, — пояснює Анастасія Аболєшева, комунікаційниця “Доступно UA”. — Власники закладів, публічних просторів не створюють у себе інклюзивного простору, оскільки “такі люди до нас не ходять, тому нічого і не робимо”. Водночас, люди на візках не відвідують такі локації, тому що вони є недоступними”.

Що на папері vs що в реальності

У розмові з “Доступно UA”, пані Анастасія також наголосила на суміжній проблемі, з якою також боротися просто необхідно, а саме з псевдо-доступністю. Боротьба за інклюзивність та доступність призводить до певних результатів та дій з боку влади: створення законопроектів, декларацій та законодавчих актів, які на папері обіцяють людям з інвалідністю таку потрібну та бажану доступність, але в реальності вона не імплементується та живе на сторінках звітів чиновників.

“Більшість законодавчих актів обіцяють людям з інвалідністю повноцінне включення в усі суспільні процеси, але по факту вони просто ігноруються або виконуються зі значними недоліками, — наголошує Анастасія Аболєшева. — Проблема — у відсутності перевіряючих та санкційних органів. У всіх сферах. Наприклад, ліцензії аптекам мають видаватися лише, якщо у них забезпечений доступ для маломобільних груп населення (нормативний пандус, достатня ширина дверей і т.д.). У реальності цих правил дотримуються одиниці, а всі інші залишаються без покарань і далі працюють, порушуючи закон”.

Щоби змінити дану ситуацію, за думкою команди організації, необхідно впровадити декілька рішень, які можуть перетворити псевдо-доступність на реальне включення людей з інвалідністю в суспільний процес. В першу чергу, необхідно забезпечити дотримання законів та впровадити заходи покарання за їхнє невиконання, наприклад штрафування. По-друге, за словами організації, необхідне реформування соціальної політики держави з пасивно-підтримуючої (пенсії, пільги, обмеження, ізоляція) на активно-мотивуючу (включеність, можливості, реалізація розвитку, відповідальність), щоб створити справжню інклюзивність.

Що змінив коронавірус?

В умовах пандемії та карантину недоступність інфраструктури та недостатній соціальній захист людей з інвалідністю ставить цю групу населення в ще більшу небезпеку. По-перше, через закриті кордони багато людей не можуть дістати необхідні для їхнього життя ліки, а по-друге, можливість пересування для людини у візку самостійно стала ще складнішою. Пані Анастасія пояснює:

“Коли людина з інвалідністю стикається з бар’єрами, що вона робить? Звертається до когось. Крім постійних небезпек, що створює недоступна інфраструктура — падіння та травмування — вона штовхає до зайвих контактів із людьми, що несе в собі ризик захворіти чи перенести вірус: інфікована людина під час допомоги торкається ручок на візку, наступна людина, що допомагає, теж торкається ручок, а потім своїх слизових оболонок — очі, ніс, рот. Доступна інфраструктура дозволила б уникнути додаткових контактів з людьми“.

За словами комунікаційної менеджерки організації, карантинні умови та непристосованість публічних просторів унеможливлюють безпечне пересування містом також для незрячих людей. За допомогою тактильності, відбувається їхнє сприйняття зовнішнього світу, але зараз тактильність може бути дуже небезпечною. Допомога сторонніх людей привносить додаткові ризики.

“Окрім того, часто людина з інвалідністю не може, банально, повідомити про симптоми та викликати швидку допомогу, якщо вона не чує або не говорить, — додає пані Анастасія. — Цю проблему намагається вирішити сервіс 112.in.ua, але поки що влада не охоче йде на співпрацю”.

Стереотипи і що з ними робити

Окрім непристосованості комунікацій та інфраструктури до потреб людей з інвалідністю, досі існує проблема неосвіченості суспільства та пов’язаних з цим стереотипів щодо того, що означає бути частиною цієї групи населення. Зі стереотипів зрощується недбале, байдуже, або упереджене ставлення. Вибудовується образ хворої людини, яка неспроможна робити майже всі суспільні функції, і саме через це у більшості людей в нашому суспільстві формується гіпертрофовано жалісливе ставлення до осіб з інвалідністю, або, навпаки, героїзація усіх досягнень такої людини.

Що може зарадити даній ситуації з неосвіченістю та нетактовністю суспільства по відношенню до осіб з інвалідністю? “Доступно UA” пропонує такі рішення як масштабні соціальні кампанії на зміну стереотипів у суспільстві, впровадження інклюзивної освіти, а також присутність людей з інвалідністю на важливих державних подіях, у масовій культурі, тобто їх видимість та проактивна позиція.

Сама ж організація також працює над нормалізацією сприйняття людей з інвалідністю суспільством та моніторингом виконання будівельних норм, які також передбачають доступність. Комунікаційниця організації ділиться їхніми рішеннями:

“Наші два “зіркових” проекти — мобільний додаток TosMap, який пропонує маломобільній частині населення доступні локації, а також рейтинг міст України “Тостер”, який надає рішення для влади міст. Ми перевіряємо міста на доступність (інфраструктуру, транспорт, громадські об’єкти), а потім надсилаємо владі рекомендації, що потрібно змінити і де є порушення державних будівельних норм. Таким чином ми доносимо про потреби людей з інвалідністю безпосередньо до влади”. Також, щоб мотивувати різні верстви населення, і не лише з інвалідністю, до активного життя, “Доступно UA” випускають серію відео #ДоступноЄвротур про те, як подорожувати автостопом Європою на візку маючи 100 євро у кишені на двох.

Коли ми запитали у пані Анастасії, чи їхня команда бачить зміни у суспільстві та у ставлені влади щодо проблем людей з інвалідністю, її відповіддю було, що ситуація із забезпеченням рівних можливостей для розвитку та інклюзією з кожним роком стає безперечно кращою. “Одні з останніх позитивних дій влади — парламент прийняв зміни до бюджету та прибрав складову, за якою чотири організації людей з інвалідністю отримують державне фінансування без конкурсу десятиліттями, — розповідає комунікаційниця. — Тепер фінансування буде розподілятись справедливо — на конкурсній основі. І це велика перемога для нашої та ще не одного десятка громадських організацій”.

Команда Доступно UA

Однак, представниця організації наголошує, що, хоча за останні роки відбулися зміни щодо доступності для людей з інвалідністю: запрацювала реформа інклюзії у школах, з’явилося більше низькопідлогового транспорту, збільшується кількість тактильної плитки, співробітників державних організацій навчають основам жестової мови тощо, — цих маленьких дій та зсувів недостатньо, щоби покрити довготривалі потреби людей з інвалідністю. Перед нашим суспільством та державою в особі уряду досі стоїть багато роботи над собою у бік більш освіченого, тактовного та інклюзивного майбутнього в країні, тому необхідно продовжувати поширення інформації щодо інклюзивності, розбивати стереотипи та стигми щодо людей з інвалідністю та підтримувати цю групу населення, а також громадські організації, як “Доступно UA”, які борються за їхні права та інклюзію в суспільстві.