Навіть якщо замість рідного батька дитину з інвалідністю довгий час утримує і виховує її вітчим, право на відстрочку від мобілізації у нього не з’являється. Адже обов`язок по вихованню дитини з інвалідністю, приписами Сімейного кодексу покладено на її рідного батька, а вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах. Відповідну позицію у своїй постанові від 3 жовтня 2024 року висловила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду по справі №160/17962/23 (судді Олена Губська, Мирослава Білак, Валентина Мацедонська), інформує «Судово-юридична газета».
Історія справи
Вітчим дитини з інвалідністю просив суд визнати протиправними дії ТЦК щодо відмови в оформленні йому відстрочки від призову під час мобілізації на підставі Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і зобов`язати ТЦК оформити відстрочку.
Рішенням Дніпропетровського ОАС, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адмінсуду, у задоволенні позову відмовлено.
Чоловік перебуває на військовому обліку як офіцер запасу.
З липня 2016 року він перебуває у шлюбі з матір’ю дитини з інвалідністю. У лютому 2018 року суд прийняв рішення про стягнення з рідного батька аліментів. Але рідний батько дитини з інвалідністю не сплачує аліменти з лютого 2018 року.
Відповідно до посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу, вітчим є законним представником дитини з інвалідністю, державну соціальну допомогу призначено з 9 березня 2022 року до 28 грудня 2025 року у сумі 2100 грн.
Відповідно до наданих та засвідчених належним чином документів вітчим спільно проживає однією сім`єю з матір’ю та дитиною з 2016 року. Зокрема, вітчим виховує доньку, матір та її донька перебувають на утриманні вітчима. Батько не бере участі у вихованні та житті доньки, не виконує обов`язок з її утримання, має заборгованість зі сплати аліментів.
Що вирішив Верховний Суд
Відповідно до закону про мобілізацію не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Згідно з ч. 1 статті 260 СК, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Верховний Суд чоловіку фактично відмовив, виходячи з такого.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у якості правової підстави для надання відстрочки позивач зазначив абзац 6 ч. 1 статті 23 Закону про мобілізацію 2232-ХІІ (жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років).
ТЦК листом повідомило про необхідність прибути до Центру особисто для проходження медичного огляду на встановлення ступеню придатності для проходження служби та вказано про те, що подані ним документи не є підставою для надання йому відстрочки, посилаючись на положення статтей 141, 157 СК.
Відповідно до закону про мобілізацію не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Отже, визначальними для вирішення цього публічно-правового спору є встановлення факту виховання дитини з інвалідністю віком до 18 років чоловіком.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, з 20 липня 2016 року позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дитини з інвалідністю.
Таким чином, позивач є вітчимом дитини своєї дружини.
Верховний Суд вказав, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, Верховний Суд зазначає, що позивач має право на участь у вихованні неповнолітньої дитини (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо виховання доньки відповідно до положень СК України покладено, зокрема, на її рідного батька.
Та обставина, що між батьками неповнолітньої дитини розірвано шлюб не звільняє її рідного батька від виконання обов`язку по вихованню своєї дитини та не зменшує обсяг його прав та обов`язків.
Підсумовуючи Верховний Суд зазначає, що оскільки обов`язок по вихованню дитини з інвалідністю, приписами частини другої статті 157 СК покладено на її рідного батька, а відповідно до частини першої статті 260 СК вітчим реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на позивача, за обставин цієї справи, розповсюджуються положення абзацу 6 частини першої статті 23 Закону № 2232-ХІІ про мобілізацію.
Отже, Верховний Суд резюмує, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до ТЦК з вказаними заявами, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього абзацу 6 ч. 1 статті 23 Закону № 2232-ХІІ.
За наведених обставин у справі Верховний Суд доходить висновку щодо правомірності відмови ТЦК з підстав її відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАСУ.
Отже, Верховний Суд вважає, що вітчим дитини з інвалідністю, який її утримує та виховує, не має права на відстрочку. Рішення судів були залишені в силі, але дещо змінені у мотивації.
Наталя Мамченко