Захист трудових прав людей з інвалідністю: новий закон та старі проблеми?

Лише 16,2% людей з інвалідністю в Україні у 2020 році були працевлаштовані, в абсолютних цифрах це відповідає 410 тисячам осіб від їх загальної кількості у понад 2,5 мільйона працездатних. Схожі показники були і в попередніх 2019-му та 2018 році – 16,7 та 16,4%, відповідно. Таку статистику озвучила Уповноважена президента з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна у грудні минулого року під час обговорення законопроєкту, що має покращити доступ людей з інвалідністю до праці.

Для порівняння, згідно з даними Інституту законодавства Верховної Ради України, на ринку праці Німеччини налічується близько 69,4% людей з інвалідністю, у Китаї працюють 80% осіб з інвалідністю, у Великобританії – 40%, у США – 29%, в Італії – 55%, у Швеції – 68%.

Тож ситуація в нашій державі щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, м’яко кажучи, невтішна. Останній рік тривають обговорення проєкту закону (№5344-3), який мав би вплинути на покращення умов.

Про те, що не так із ринком праці для людей з інвалідністю, що важливого пропонує новий законопроєкт і що потребує змін уже зараз, читайте в матеріалі.

Бар’єри для людей з інвалідністю…

Про те, що багато років люди з інвалідністю зіштовхуються з одними й тими ж проблемами при пошуку роботи, свідчать результати опитування людей з інвалідністю, яке останні два тижні проводить громадська організація Fight for Right в межах проєкту «Від дискримінації до інклюзії: просування права на працю для всіх людей з інвалідністю в Україні».

Першими результатами опитування поділилась зі ZMINA адвокаційна менеджерка організації Вікторія Харченко.

Так, учасники фокус-групи з порушеннями опорно-рухового апарату під час пошуку роботи звертають увагу на те, щоб її можна було виконувати віддалено. Більшість з них працює неофіційно.

“Я подавав документи, щоб знайти офіційну роботу через Центр зайнятості. Але у нас у місті, навіть в області, таких вакансій не було. Роботодавці телефонували, цікавились, як і що, але казали, що для людей із порушенням опорно-рухового апарату нічого немає, тому що це робота в офісі. Робота, наприклад, на 5-му чи 10-му поверсі, де немає ліфта”, – розповідає учасник фокус-групи Артем, що пересувається на кріслі колісному.

Більшість опитаних, які працюють, стверджують, що інвалідність стала одним з факторів, які вплинули на обрання професії та місце роботи, а також на можливості кар’єрного росту.

“У мене були кращі пропозиції, але там треба було їздити у відрядження, і я мусила відмовитися. Плюс ще архітектурна недоступність. У мене був випадок, коли роботодавець написав із пропозицією роботи стюардеси. А я відповіла: “Ви дочитали моє резюме до кінця? Я там вказала, що у мене є інвалідність”. Ой, вибачте, не дочитали. Так, інвалідність дуже заважає, у нас в Україні так”, – розповідає перекладачка китайської мови Олена.

Серед низки інших проблем називають також низький рівень освіти людей з інвалідністю через архітектурну та інформаційну недоступність вищих навчальних закладів. Своєю чергою відсутність диплома зменшує шанси на працевлаштування.

Відсутність транспорту з низькою підлогою для людей, які пересуваються на кріслі колісному, призводить до неможливості дістатися до місця роботи.

Згадують учасники фокус-груп і про наявність практики фіктивного працевлаштування людей з інвалідністю задля уникнення штрафів за невиконання роботодавцем відповідних квот.

Також серед проблем, які постають перед людиною з інвалідністю, яка хоче працювати, – упереджене ставлення з боку колективу чи роботодавця, невпевненість самих кандидатів, приховування статусу інвалідності, що може призвести до погіршення стану здоров’я.

“Я себе сварю всередині, що якби я не ховалася за маску «все чудово, я просто трохи погано бачу», то було би менше проблем для інших людей з інвалідністю. Якщо ми почнемо виходити зі своїх мушель, показувати, що незалежно від нашого стану здоров’я ми корисні, то дійсно було би менше страху в роботодавців брати нас на роботу”, – ділиться одна з учасниць фокус-групи, яка має порушення зору.

…та для роботодавців

Водночас і ті, хто може запропонувати роботу людині з інвалідністю, зіштовхуються із купою перешкод. Зокрема, це відсутність чіткого розуміння правил щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, нерозуміння переваг та викликів. Наприклад, роботодавці не знають про можливість навчання за рахунок соціальних фондів та можливість отримувати пільги на сплату соціального страхування.

Також потенційний роботодавець не розуміє, де “знайти” кандидатів з числа осіб з інвалідністю. Водночас серед людей з інвалідністю бракує кваліфікованих спеціалістів та непобудована система підвищення кваліфікації.

Пропоновані послуги у сфері професійної орієнтації та професійної реабілітації для осіб з інвалідністю не відповідають вимогам ринку праці, або їхній обсяг незначний.

Також відсутні стимули із залучення до роботи таких людей для приватного сектору.

Тому роботодавці найчастіше прагнуть просто закрити норматив робочих місць, а не розвивати професійні здібності пошукача роботи з інвалідністю. Ще розповсюджена й практика “оренди трудових книжок”, коли особа з інвалідністю лише значиться на підприємстві, але фактично не працює.

Що пропонують змінити депутати в новому законі?

Міністерка соціальної політики Марина Лазебна наголошує, що законопроєкт про створення сприятливих умов для працевлаштування осіб з інвалідністю (№5344-3) має у першу чергу стимулювати у роботодавців розвиток рівного ставлення до таких працівників.

Для цього, зокрема, автори законопроєкту наполягають на нових механізмах, ба навіть переформатуванні роботи Державної служби зайнятості, у тому числі залучення приватних агенцій зайнятості до працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також необхідно розробити набір заходів з підтримки підприємств, які працевлаштовують осіб з інвалідністю, на кшталт дотацій, поворотних допомог тощо. Важливо, щоб ці заходи були з прозорими механізмами отримання.

Вкрай важливими також є програми зі стимулювання людей з інвалідністю, які хочуть працювати: ваучери на навчання, повернення впродовж певного часу ЄСВ, облаштування на робочому місці, забезпечення якісного супроводу тощо.

Мають бути розроблені і програми з підтримки власної справи для осіб з інвалідністю та набори пільг та переваг для роботодавців, які працевлаштовують в колектив від 50% представників цієї категорії. Водночас механізм надання таких пільг має бути прозорим та автоматизованим.

Законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю» пропонує такі позитивні новації:

1. Роботодавці замість чинного механізму сплати адміністративно-господарських санкцій (далі – АГС) за недотримання квот на працевлаштування людей з інвалідністю зможуть обирати: або облаштовувати робочі місця для осіб з інвалідністю, користуючись, зокрема, підтримкою Державного центру зайнятості (квотування на рівні 4% працевлаштованих), або сплачувати цільовий внесок на підтримку працевлаштування (його зменшено на 60% порівняно із сумами АГС), або здійснювати закупівлі у підприємств трудової інтеграції осіб з інвалідністю – внесок може бути зменшений до 50% розміру, який платник внеску зобов’язаний сплатити за місяць).

2. Передбачається створення нового цільового державного фонду соцзахисту осіб з інвалідністю – він буде акумулювати кошти, отримані від сплати цільових внесків на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю; саме з нього здійснюватиметься фінансування заходів, спрямованих на забезпечення соціальних та трудових прав осіб з інвалідністю.

3. Однакова відповідальність за невиконання норм з працевлаштування для всіх юридичних осіб, зокрема й державних і комунальних установ і організацій, які чинним законодавством звільнені від відповідальності за невиконання квот на працевлаштування людей з інвалідністю.

4. Розширення можливостей працевлаштування на держслужбу для людей з інвалідністю завдяки створенню спеціального конкурсу для тих пошукачів, які за станом здоров’я не можуть проходити окремі етапи конкурсної процедури.

Передбачили автори законопроєкту статус підприємства трудової міграції для тих, що працевлаштовують від 50% і більше людей з інвалідністю за умови виконання певних вимог. Цей статус надає право суб’єкту підприємницької діяльності на отримання пільг зі сплати податків та зборів, отримання позик, поворотної та безповоротної фінансової допомоги, дотацій тощо.

Чому законопроєкт потрібно допрацювати – думка правозахисників

Утім, попри важливу законодавчу ініціативу – не все так однозначно із законопроєктом.

Так, голова благодійного товариства допомоги особам з інвалідністю внаслідок ментальних порушень “Джерело” Раїса Кравченко вважає, що найперше в текст і назву законопроєкту разом із поняттям “працевлаштування” необхідно внести поняття “зайнятість”.

“Моєму синові зараз 37 років, він має І групу інвалідності через інтелектуальні порушення. І таких, як мій син, велика група – близько 40 тисяч, зокрема з інтелектуальними, психосоціальними порушеннями, які не можуть бути працевлаштованими, оскільки не мають права укладати трудові договори. Плюс ті, чия робота є планово збитковою: через необхідність залучення асистента, нижчу продуктивність, ніж у “звичайного” працівника: наша цільова група може працювати повільно, за настроєм або коли є натхнення тощо”, – пояснила Кравченко.

Така зайнятість може оплачуватися фінансуванням відповідних майстерень чи соціальних послуг, тоді ці люди були б включені у сферу праці. На сьогодні вони виключені, наголосила вона.

Згадує Кравченко і про відсутність “розумних пристосувань” для людей з ментальними порушеннями: для цієї цільової групи це стосується самоусвідомлення, мотивації, психологічної підтримки, комунікації тощо.

“Але інклюзивність – це можливість включення в суспільство кожної людини. І саме це має забезпечити відповідний законопроєкт”, – наголошує Кравченко.

Також текст законопроєкту потребує уточнення термінології. Так, відповідно до Конвенції про права осіб з інвалідністю є чотири види порушень: інтелектуальні, психічні, фізичні, сенсорні. Але в проєкті ментальна група названа в три різні способи, наприклад, аутизм винесено окремою групою – це не системний підхід, вважає експертка.

На переконання голови Дніпровського Центру соціальної адаптації людей з інвалідністю “Океан добра” Ольги Волкової, не врегульовано питання і щодо неповного робочого дня. Норма з 60-х років складає сім годин, але для багатьох це не підходить фізично, а тому вкрай важливо запроваджувати індивідуальний підхід.

Питання викликає й норма законопроєкту, де йдеться про надання асистента або залучення інших працівників для надання допомоги у ході виконання трудових обов’язків, прийняття рішень, здійснення робочих комунікацій тощо. Незрозуміло, за якою процедурою це відбуватиметься, а головне – хто відшкодовуватиме витрати.

На думку адвокаційної менеджерки ГО Fight for Right Вікторії Харченко, законопроєкт потребує серйозного доопрацювання, бо те, що пропонується зараз, не зовсім відповідає ані українській реальності, ані міжнародним стандартам.

Ця публікація виготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Погляди, висловлені у цій публікації, жодним чином не відображають офіційної думки будь-якої зі сторін.

Наталія Адамович