У 17 років вінничанин Андрій Щербацький радів життю – займався спортом, захоплювався риболовлею та навчався.
Та невдало пірнувши на риболовлі, втратив здоров’я. Перелом хребта, інвалідність та на все життя інвалідний візок… Але молодий чоловік не здався і нині веде активну громадську діяльність. Він неабияк захоплюється риболовлею та організовує змагання серед людей з ураженням опорно-рухового апарату. А ще цікавиться полюванням. Мріє організувати й перші в Україні полювання за участю людей на візках та змагання зі стрільби.
– Мій дідусь свого часу був мисливцем. Він вже не полював через свій солідний вік, але коли ми гуляли у лісі, постійно розповідав мені про природу. З самого ж дитинства я захоплювався риболовлею. У шість років вже тягав карасиків. І разом із гарними оцінками зі школи я приносив додому й впійману рибку-синьку. Батьки дивувались, – розповідає Андрій Щербацький. – І навіть коли мене спіткало страшне лихо, я з честю та достоїнством пройшов через ці випробування й, зокрема, саме завдяки риболовлі.
Зараз настільний теніс та риболовля – це два мої коронні види спорту. А ще регбі. Ми часто проводимо турніри з цього виду спорту як в Україні, так і їздимо за кордон…Я цікавився історією, розвитком риболовлі, засобами лову того чи іншого виду риб, снастями, прикормкою тощо. І намагався випробувати на практиці отримані знання. Завдяки своєму електричному візку у мене є певна свобода пересування. Це дає мені змогу бути більш мобільним. Ось так я почав їздити на Вишенське озеро у Вінниці.
Є улюблені місця, де гарно ловиться красноперка, окунці. Ще більше полюбляю інший став у Вінниці. Я є представником місцевої спілки рибалок «Рибачок». Тож майже кожної п’ятниці після роботи на вихідні дні я їду туди. Десь о третій ночі вже займаю місце. Тоді розпалюю багаття, п’ю чай з термоса, насолоджуюсь красою рідної природи та ночі.
Нині Андрій Щербацький вже є двократним чемпіоном України з настільного тенісу та трикратним призером всеукраїнської першості зі спортивної риболовлі.
– Я відразу почав гуртувати навколо себе людей з інвалідністю – любителів риболовлі, природи та гарного відпочинку. Згодом запропонували брати участь у подібних змаганнях. У змаганнях вже беруть участь й 60 людей з інвалідністю різного віку та соціального статусу. Найчастіше такі змагання відбуваються у Києві. Але також виступаємо по всій Україні. Двічі я виборював на чемпіонатах призові місці, а ще раз посів перше місце, – розповідає Андрій.
– Це теж великий фарт. Як спортсмен та громадський активіст я вже був у Норвегії, Шотландії, Грузії, Вірменії та Азербайджані. До Норвегії взяв простий спінінг, блешню на 18 грамів та пару гачків. І ось на фіорді побачив як з дерев’яного пірсу місцеві рибалки ловлять рибу, зовні схожу на скумбрію. Спробував теж. І вже за годину зловив рибу. Пішов наступного дня – знову витягнув чотири рибини вагою близько кілограма. Ми їх тоді всі дружно приготували та поїли…
Чоловік додає – держава виділяє дуже мізерні кошти на інвалідний спорт. Зокрема доводиться самотужки шукати спонсорів, виступати та готуватись за власні кошти… Дуже, насправді, важко знайти водойму зі зручним заїздом та берегами, щоб на березі одночасно могли розташуватись 20–30 людей на візках. І щоб риба там була. Є такі водойми, але у приватній власності чи оренді. Ось так й доводиться вести перемовини – чи дозволять, чи ні? От це проблема. То ж Андрій буде вдячний всім тим, кого зацікавлять його ідеї та мрії! Давайте робити спільно дуже добрі справи!
Віталіна Володимирова