Юлія Шевчук на відборі до збірної Ігор нескорених-2023. Фото: Invictus Games: Team Ukraine/Maksim Belousov
Історія парамедикині, яка отримала позивний ще на Майдані, воює з 2015 року, а нині досліджує терапевтичний ефект спорту й Ігор нескорених, поки сама відновлюється після поранень, пише Суспільне.
Юлія “Печенька” Шевчук – одна з трьох жінок, які відібралися до збірної України на Ігри нескорених-2023. Пліч-о-пліч із нею – посестри Юлія Паєвська та Ярина Аліманова. Та навіть така кількість є рекордною для команди, адже раніше до складу “синьо-жовтих” потрапляло не більше однієї захисниці.
Такою можливістю Шевчук користується сповна: що на відбіркових змаганнях, що вже під час самої підготовки вона не лише практикувалася в особистих видах спорту, а й долучалася до командних ігор, як-то баскетболу на візках і волейболу сидячи.
Несподівано для себе Юлія зуміла з першого разу пробитися до збірної та отримати шанс уже цього року виступити в Дюссельдорфі на Invictus Games. Як вона до цього прийшла та що для неї означає цей досвід, 30-річна парамедикиня, родом із Лубен, розповіла Суспільне Спорт.
“У 8-9-х класах переказувала медичні довідники напам’ять”
“Я насправді не сильно люблю печиво”, – зізнається доброволиця з позивним “Печенька”. Це слово приклеїлося до неї ще під час Майдану. Якщо Юлія помічала, що хтось із протестувальників засумував, то частувала їх смаколиком із родзинками, вигукуючи: “Печенька!”
“Мене так один хлопчина почав називати, – каже Шевчук. – І потім, коли сказали придумати собі псевдо, я згадала тільки це”.
Під час Революції Гідності Юлія надавала домедичну допомогу в найгарячіші дні лютого. До схожої ролі вона повернулася у 2015 році, коли почала їздити на фронт як парамедикиня. Спочатку – у складі ASAP Rescue, а згодом – із “Госпітальєрами”.
“Насправді мене бабуся з самого дитинства готувала до того, що я стану лікаркою, бо я не боялася крові. Я їй медичні довідники вже у восьмому-дев’ятому класах переказувала напам’ять. Але потім я так від цього втомилася, що до медичного навіть документи не подавала. Дарма. Бо в мене до цього є здібності”.
Медичну освіту Юлія так і не отримала. Пояснює, що “досить важко було вже в зрілому віці й після травми вступати та вчитися наново”. Натомість здобула фах фізичної терапевтки-ерготерапевтки*.
“Стабілізаційні пункти розгортати вмієш? Будеш єдина”
Юлія Шевчук разом із “Госпітальєрами”. Фото: instagram.com/shevchuk_yuliia_
Юлія Шевчук двічі за службу зазнавала серйозних поранень. Уперше це сталося у 2016-му, коли вона пошкодила руку й лобову ділянку голови. “У мене тут скалку металеву дістали, – згадує військова. – Міна калібру 120 мм приземлилася поруч із реанімобілем, коли я була в ньому”.
“Реабілітації як такої в мене не було. Я пролікувалася у військовому госпіталі, приїхала додому, готувалася до захисту диплома. А потім мені подзвонили й сказали, що не вистачає людей: “Виходь на ротацію”. На цьому моя “реабілітація” закінчилася. Ще через пів року виловлювали різні травми, які недообстежили в госпіталі”.
Утім, згодом Юлія все ж узяла паузу в службі. “У 2017 році приїхала на ротацію, коли Авдіївка шуміла, – ділиться Шевчук. – Мені треба було завезти хронічних хворих. Я подивилася, а вони всі здоровіші, ніж я. Але [принцип], хто перший надягнув халат, той і лікар, не працює”.
З того часу Юлія “за необхідності” інколи їздила на фронт, але здебільшого повернулася до мирного життя, зокрема займалася активізмом і проводила тренінги з домедичної допомоги.
Та з початком повномасштабного вторгнення, як каже Юлія, було “без варіантів”. “Спочатку пішла у військкомат, – розповідає доброволиця. – Там запитали: “Стабілізаційні пункти розгортати вмієш?” – “Так”. – “О, будеш єдина, хто вміє”. Побула там трохи з ротою охорони, потім у ТрО перекочувала. І все-таки повернулася до свого, до “Госпітальєрів”, із чим у мене більше досвіду”.
Як жінка під час служби Юлія інколи стикається з “овертурботою”, що їй не дуже подобається. Але зараз намагається не звертати уваги на фрази штибу: “А, може, ти туди не пої-ї-їдеш?”, “А, може, десь посидиш на стабілізаційному пункті?” До того ж частіше відчуває до себе повагу завдяки досвіду й навичкам, які набула ще до 2022-го.
Під час широкомасштабної війни, за яку Шевчук встигла попрацювати в Харківській і Запорізькій області, а також трохи на Донеччині, Юлія знову отримала поранення. У 2022-му пошкодила обидві ноги та зазнала черепно-мозкової травми.
“Ми рухалися в колоні за важкими [пораненими] вночі, і машина перед нами наїхала на протитанкову міну. Основний удар вони взяли на себе й, на жаль, загинули, а нас рештками зачепило”.
Цього разу задля відновлення Юлія зверталася до реабілітаційного центру. “Правда, потім мені сказали, що треба ногу дооперовувати. Зробили це в грудні [2022-го], під Новий рік, – додає парамедикиня. – Власне, основна реабілітація в мене зараз, на Іграх нескорених: я розпрацьовую ноги”.
“Поки рік лежала, забула, що в мене деякі м’язи існують”
Юлія Шевчук на тренуванні збірної Ігор нескорених-2023. Фото: Владислав Мусієнко/Суспільне
До того, як піти на Ігри нескорених, Юлія Шевчук стежила за цим проєктом як глядачка. Серед учасниць була її знайома – ветеранка МВС Майя Москвич, яка потрапила до збірної “інвіктус” 2018 року та здобула на Іграх у Сіднеї дві золоті нагороди в стрільбі з лука.
Юлія планувала заявитися на змагання через кілька років, коли краще підготується й приведе себе у форму, проте їй запропонували поїхати на відбір уже в 2023-му. Крім того, Ігри нескорених зацікавили парамедикиню й “з фахової точки зору”: як фізіотерапевтку.
“Особливо спортом до цього не займалася. Я більше книжковий черв’як, – пояснює Юлія. – Мені цікавіше медицину глибше повчити”.
Своїм провідним видом Шевчук обрала стрільбу з лука: “Цей вид спорту розвиває заспокоєння, координацію, точність. І мені просто подобається потрапляти в ціль. А далі – веслування на тренажерах, баскетбол на візках. Хочу ще пливти, бо це дуже корисно з реабілітаційної точки зору. Мені лікарка сказала, що для моїх ніг це якраз буде класно”.
Баскетбол давався Юлії важко, зокрема через невеликий досвід із візком, тим більше ігровим. “Я на ньому пересувалася буквально трошки, поки в мене були травмовані ноги, – ділиться військова. – Тому треба було і з візком розібратися, і з м’ячем, і до нової механіки звикнути”.
“Терапевтичний ефект відчувається. Я, наприклад, ходила на тренування з паверліфтингу, яким ніколи не займалася до того. Поки цей рік лежала, взагалі забула про те, що в мене деякі м’язи існують. Нічого, згадала!”
Нині Юлія Шевчук працює на цивільній роботі, але вже знову почала їздити на ротації. Парамедикиня прагне просувати меседж про те, що “спорт – це дуже важливо для реабілітації, це хороша можливість для військовослужбовців і добровольців зробити життя якіснішим”. “І зброї нам дайте!” – додала Юлія.
*Ерготерапія – комплекс реабілітаційних заходів для відновлення повсякденної діяльності людини, яка має ментальні чи фізичні порушення.