«Цей шлях обрав мене сам» – каже перекладачка жестової мови Катерина Бородай

Вона розповідає про себе та про людей з вадами слуху під час війни, пише “Краматорськ пост”

Для значної частини суспільства їх наче не існує. Хіба що іноді можна побачити на вулицях групки людей, які активно жестикулюють, уважно дивлячись одне на одного. Кілька років тому я відвідував курси жестової мови (далі ЖМ), і хоча вже зовсім нічого не пам’ятаю, усвідомив головне – це звичайні люди. Просто так сталося, що вони сприймають світ не так, як більшість з нас. Людей з вадами слуху можна порівняти з іноземцями, бо у них інше світосприйняття та і мова своя.

Сьогодні наша розповідь про перекладачку жестової мови Катерину Бородай та її підопічних.

Погодилася працювати перекладачем жестової мови, думаючи, що це тимчасово

Дідусь Катерини Бородай був засновником та директором товариства глухих у Краматорську. Він також працював учителем вечірньої школи для людей із порушенням слуху і був справжнім фанатом своєї справи. Тож з самого дитинства дівчина була залучена до подій у товаристві.

«Перекладач жестової мови глухих – моя перша робота, на яку я влаштувалася одразу після закінчення школи. Взагалі ЖМ існує в моєму житті з самого мого народження, адже мої бабуся та дідусь глухі. Виходить, що в якомусь сенсі я – білінгвал. Чому саме я обрала такий шлях? Не можу однозначно відповісти на це питання. Скоріш цей шлях обрав мене сам».

Катерина Бородай за роботою

Дівчина зустрічалася і спілкувалися в гостях у рідних та знайомих з багатьма друзями бабусі та дідуся. А коли вона закінчувала школу, у товаристві як раз не було кому перекладати, тож Катерині запропонували спробувати себе у цій професії. І вона погодилася, думаючи, що це тимчасово, поки не знайдуть професійного перекладача. Але як кажуть, немає нічого більш постійного за тимчасове. – Катерина Бородай продовжила працювати перекладачкою ЖМ у товаристві глухих навіть тоді, коли навчалася у виші та отримувала іншу спеціальність, а потім – коли влаштувалася на роботу, що не пов’язана з товариством.

«Треба мати велике бажання зробити максимально комфортним життя цих людей»

Втім, щоб працювати перекладачем ЖМ, одного її знання недостатньо. Потрібно володіти основами сурдопедагогіки, етикою та психологією професійно-ділового спілкування, розбиратися в багатьох сферах життя, мати неабиякий словниковий запас, знати значення нових слів і термінів тощо. Перекладачка додає:

«Для такої роботи треба мати велике бажання зробити максимально комфортним життя цих людей, – тих, хто цього потребує, – людей, які сприймають світ за допомогою жестів. А ще для мене бути перекладачкою ЖМ – не просто робота. Це моє життя, це моя друга шкіра, це моє покликання або карма. Навіть у своїй теперішній професії, а зараз я вчителька-дефектолог, я користуюся ЖМ».

У центрі «Поруч» на зустрічі із художником-імпресіоністом

Катерина Бородай цілком успішна у своїй роботі перекладачки ЖМ – вона є членкинею Всеукраїнської Асоціації перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю, головою відокремленого підрозділу Асоціації в Донецькій області, сертифікованим перекладачем української жестової мови та вчителькою-дефектологом.

«Зараз людям з вадами слуху потрібна особлива підтримка»

Катерина каже, що через велику війну вона на жаль зараз не у Краматорську. Але зв’язку зі своїми підопічними не втрачає та з самого початку намагалася зробити так, щоб вони могли отримувати потрібну інформацію вчасно та полегшити їм цей процес:

«На початку війни, коли багато краматорських глухих ще залишалися у місті, я робила для них переклад офіційних повідомлень про події в нашому місті (деякі з них можна побачити на моїй сторінці у Facebook). Багато повідомлень, особливо про спрацювання та відбій повітряної тривоги – цілодобово, про роботу офіційних установ, магазинів, банків, про видачу гуманітарної допомоги тощо, я робила в нашій чат-групі на WhatsApp, яка продовжує працювати й досі. Консультувала в телефонному режимі, через месенджери та смс. Зараз людям з вадами слуху потрібна особлива потрібна».

Більшість глухих краматорців евакуювались із міста. Хтось поїхав у безпечніші міста України, хтось виїхав за кордон. Катерина Бородай розповідає, що вони поступово адаптуються на новому місці проживання. Дуже допомагають їм у цьому місцеві спільноти глухих, а також перекладачі ЖМ, які евакуювалися в ті ж самі міста та країни, а також перекладачі Всеукраїнської Асоціації перекладачів жестової мови та людей з інвалідністю.

Європейські країни прийняли глухих з Краматорська

Серед країн Європи, куди помандрували через велику війну підопічні Катерини Бородай, є також Польща, Норвегія, Швейцарія, Латвія. Більша частина глухих Краматорська виїхали до Німеччини. Катерина розповіла нам пару історій з їхніх евакуацій і те, як краматорські глухі влаштовуються у Європі.

В одній з родин глухих у жінки була онкологія і на час початку війни вона проходила черговий курс хімієтерапії. І коли Краматорський онкодиспансер евакуювався, підопічній Катерини нічого не залишалося, як виїхати туди, де б вона могла закінчити курс лікування. Тож спочатку вони поїхали до містечка біля Черкас, але й там не почувалися достатньо спокійно, а тоді поїхали далі – до Німеччини. Вже там їй вдалося завершити лікування. Разом з родиною вони адаптуються у нове для них середовище та суспільство.

Інше родина із сином-підлітком, всі глухі, теж виїхала до Німеччини. У минулому навчальному році хлопця одразу влаштували у школу для глухих та слабочуючих дітей у випускний клас. Навчання хлопець успішно закінчив, вивчаючи водночас як саму німецьку мову, так і німецьку жестову мову. У таких школах українським школярам допомагають асистенти учителя, які володіють українською або російською мовами. А з цього навчального року хлопець продовжуватиме навчання на мовних курсах. Катерина розповідає:

«Деякі країни Європи на державному рівні пропонують вивчення ЖМ тієї країни, куди евакуювалися люди із порушенням слуху. Наприклад, в Ірландії, пройшовши такі курси й склавши успішно випускний екзамен, можна отримати сертифікат державного зразка, який засвідчує певний рівень знання ірландської ЖМ».

До війни краматорські глухі працювали на НКМЗ, а також у магазинах, зокрема мережевих, де беруть на роботу людей з вадами слуху, – це АТБ та Сільпо, працювали вони також на швейній фабриці та у різних невеличких приватних підприємствах. На сьогодні в Краматорську залишилось небагато глухих, десь близько 40, зокрема і тому, що роботи у місті вони не знаходять. Звичайно, в теперішніх умовах їм дуже складно, бо крім відсутності роботи і у побуті нелегко (питання опалення і газопостачання стосується їх так само).

Під час повітряної тривоги людям з вадами слуху у Краматорську допомагає застосунок «Тривога», який відправляє повідомлення із вібрацією на телефон. У кожного з тих, хто залишився у місті, свої мотиви не евакуюватися. Втім більша частина людей з вадами слуху за словами Катерини Бородай все ж таки виїхали з Краматорська. Але наостанок вона додає, що так само більша частина з них планує повертатися додому.

Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю Краматорськ Пост та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Максим Ходушко