“Для мене усе тільки починається”, – так говорить про своє майбутнє ветеран російсько-української війни з Вінниччини Іван Лавренюк. Чоловік втратив зір внаслідок осколкового поранення, повертаючись зі штурму. Однак, попри травму, з оптимізмом розповідає про свої плани та готується до участі в “Іграх Нескорених” – спортивних змаганнях для ветеранів та військових, які отримали поранення чи травми на службі, що відбудуться в Канаді в лютому 2025 року, пише “Чемпіон”.
Іван Лавренюк родом із Вінниччини. Там закінчив школу, вступив до фінансово-економічного університету, здобув фах правознавця. Утім за спеціальністю так і не працював. Спершу подався до Чехії на заробітки, а, повернувшись додому, був торговим представником.
Життя Івана Лавренюка нічим особливим не вирізнялося з-поміж життів багатьох інших українців: щоденні турботи й клопоти, радощі й особисті перемоги… І так само, як і для мільйонів його співвітчизників, для Івана все кардинально змінилося 24 лютого 2022 року.
“Мені не хотілося ховатися чи чекати, що хтось зробить все за мене, – я хотів діяти”
Отримавши повістку, чоловік одразу пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК). Попри бажання служити, до війська Івана не взяли. Ймовірно, через те, що через проблеми зі здоровʼям не проходив строкову службу та не мав жодної підготовки. Обіцяли згодом зателефонувати, однак дзвінка від ТЦК Іван так і не дочекався, пішов добровольцем.
“З початком повномасштабної війни я зрозумів, що ніхто інший захищати нашу країну не буде – лише ми самі. І так, я не Термінатор чи Рембо, але хтось мусить йти і боронити свою державу. Мені не хотілося ховатися чи чекати, що хтось зробить все за мене, – хотілося діяти”, – згадує свої відчуття у перші дні повномасштабного вторгнення Іван Лавренюк.
На прохання Івана його відправили в десантно-штурмові війська. Розповідає, що це була його мрія ще з дитячих років.
“Ще з дитинства сприймав ДШВ як еліту, де служать неймовірно круті хлопці, і завжди хотів бути серед них”, – розповідає військовий.
Після навчання Лавренюк потрапив до 71 окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ. Служив на Авдіївському напрямку. Повертаючись з одного зі штурмів, під час мінометного обстрілу захисник отримав осколкові поранення. Це трапилося у березні 2024 року під селом Очеретине, на Донеччині.
“Одне око втратив одразу, в іншому застряг осколок, перебило нерв на руці. Коли зрозумів, що осліп, перевірив, чи на місці руки й ноги. А тоді продовжував повзти – бо хотів жити”, – говорить про миті після поранення Іван.
“Люди не готові до війни, до рідних, які отримали інвалідність”
Після поранення життя змінилося – і у фізичному, і в психологічному сенсах, каже ветеран. Реабілітація чоловіка була нелегкою. Лише завдяки рідним і близьким вдалося пройти цей шлях. З того, що неприємно вразило, – ставлення цивільних до ветерана з інвалідністю.
“Хоч я спортивний, я здоровий, але наш соціум не готовий сприймати людей з інвалідністю. Люди не готові до війни, до рідних, які отримали інвалідність. У мене взагалі таке відчуття, що поки кожного біда не торкнеться безпосередньо – вони не зрозуміють цього. На жаль, з цивільними людьми дуже важко спілкуватися”, – ділиться власним досвідом Іван Лавренюк.
На відміну від психологічної, фізична реабілітація відбувалася легше. А все тому, припускає чоловік, що з самого дитинства займався спортом.
“Спорт – це фізичні навантаження, це командна робота. Словом, це життя, і я від цього отримую море задоволення”, – говорить військовий.
“Досить лежати, повертаюся у спорт”
Активні заняття спортом в дитинстві та спогади про відчуття, які давали тоді тренування, надихнули Івана Лавренюка знову поринути у спортивне життя, зокрема взяти участь у відборі на “Ігри Нескорених” – змагання для ветеранів та військових, які отримали травми та поранення, виконуючи завдання під час служби.
“Якось я лежав на дивані, слухав новини, і кажу до дружини, яка була поряд: “Все, досить лежати, час вставати і займатися спортом! Повертаюся у спорт!”, – згадує військовий.
І таки повернувся. Почав готуватися до “Ігор Нескорених”. Важливу роль у цьому зіграло те, що рідні та близькі вірили в нього та підтримували. Хоча, каже ветеран, і хвилювалися, як він зі своєю травмою зможе брати участь у змаганнях.
З видів спорту військовий обрав для себе паверліфтинг та легку атлетику. До слова, під час навчання в школі (а навчався він у спортивному класі) саме легка атлетика давалася Іванові найважче. Окрім цього, ветеран також займався кросфітом, а нині випробовує свої сили у плаванні.
“Ігри Нескорених” – це про реабілітацію для військових, для поранених, для їхніх сімей”
На запитання, чи виникали труднощі під час тренувань через відсутність зору, Іван без вагань відповідає, що не було жодних.
“Займатися спортом – це не проблема. Головне – бажання, стимул та підтримка”, – пояснює ветеран.
А для учасників “Ігор Нескорених” участь у цих змаганнях – це насамперед реабілітація, можливість перебувати серед своїх людей, відчуваючи їхню підтримку, та спосіб показати іншим ветеранам, які отримали поранення, що життя після фронту триває і може бути яскравим та наповненим позитивними емоціями.
“Ігри Нескорених” – це про реабілітацію для військових, для поранених, для їхніх сімей. Ми не занепадаємо духом, ми намагаємося бути прикладом для тих хлопців, які, можливо, поки ще не розуміють, як жити далі. Але ж насправді найцікавіше у нас попереду”, – каже Іван Лавренюк.
А ще ветеран зауважує, що дуже багато для психологічної реабілітації дає спортивна команда.
“Це як брати та сестри. З ними я почуваю себе дуже комфортно. Всі вони пережили різні складні життєві історії, моменти… І всі вони є для мене прикладом, як боротися і перемагати. Це круто! Я з ними 24/7, і я дуже радий бути частиною цієї великої дружньої сімʼї”, – говорить військовий.
“Далі буде тільки краще”
Пройшовши нелегкий і тривалий шлях відновлення та пізнання іншого себе, прийнявши реальність такою, яка вона тепер є, Іван Лавренюк каже, що готовий писати свою нову історію – історію ветерана, якому доводиться стикатися з труднощами суспільного сприйняття, та при цьому мати чітке розуміння, хто він є і чого прагне.
За плечима в Івана Лавренюка життя до повномасштабної війни, поранення та реабілітація, а попереду – багато цілей, мрій та планів.
“Обовʼязково братиму участь у різних спортивних проєктах. Сподіваюсь, про мене ще дізнається світ. У моїх планах – і участь в паралімпійських іграх, і зйомки в кіно. Для мене зараз все тільки починається. Далі буде тільки краще”, – усміхається, розповідаючи про свої плани, Іван Лавренюк.
Фото надані Іваном Лавренюком.
Вероніка Лоза, Український ветеранський фонд, для Чемпіона
Відповідальний редактор – Микола Дендак