ВІЙНА І ЖІНКА
Родина Любові Хорунжак з початку повномасштабної війни опинилася в окупації. Через загрозу життя покидали Херсонщину в травні 2022 року. Виїхавши до Івано-Франківська, а згодом – до Одеси, Любов Хорунжак допомагала синові з синдромом Дауна готуватися до участі у Спеціальній олімпіаді в Берліні, яка відбудеться в червні 2023 року. Херсонці попри випробування йшли до мети, пише “Український Південь”.
Фото. Любов Хорунжак, медикиня з Херсона. Фото з ФБ.
Любов Хорунжак, медикиня, 30 років пропрацювала в пологовому будинку Херсона. Приїхали разом з чоловіком з Тернопільської області. Виховують сина із синдромом Дауна. Велику частину свого життя присвятили тому, аби допомогти йому соціалізуватися. Він до повномасштабної війни вів активне життя – займався в хореографічній інклюзивній студії – «Крок вперед», був учасником херсонського інклюзивного театру “Звичайна роль – особливий актор”. До репетицій і виступів у рідному місті, додавалася й участь у всеукраїнських та міжнародних конкурсах. А ще займався такими видами спорту, як плавання та бочче – гра з м’ячем, що розвиває моторику та точність. Постійно брав участь у обласних та всеукраїнських чемпіонатах з боччі серед спортсменів з інвалідністю. В 2018 році Олександр Хорунжак і разом з херсонцем Максимом Ботєвим стали переможцями з цього виду спорту Міжнародній Спеціальній олімпіаді у Швейцарії.
ПРО ЖИТТЯ В ОКУПАЦІЇ
Фото в окупації. Квітень, 2022р. Свято- Покровський сквер. Фото – “Український Південь”.
Життя родини повністю змінилося вмить. Херсон з самого початку повномасштабної російсько-української війни був у центрі бойових дій. З потужних обстрілів міста починався ранок 24 лютого 2022 року. Люди перемістилися у підвали. У березні, після лютневої облоги міста, на вулицях з’явилися танки з чужинською символікою. Магазини стояли розграбовані, пусті. Транспорт вулицями не рухався. Скрізь – величезні черги за продуктами. Кожен вихід у місто був небезпечним.
«Сашко брав в руки палицю, як автомат, і гучно починав говорити лайливі слова на адресу загарбників, приговорюючи, що їх уб’є. Звісно, я зупиняла його, прикривала рот, але страх постійно за нього був присутній. Волонтери передавали гуманітарну допомогу – зокрема продукти. Але ліків не було вже в місті, аптеки зачинилися, медичні послуги було проблемно отримати, бо лікарі виїжджали, переховувалися. А до лікарні треба було ще й дібратися через місто, через блокпости російських солдат, а вони викликали у Сашка лише агресію. Ми ж у підвал з перших днів війни перемістилися, бо місто було під обстрілом, а потім тиждень не могли звідти вийти. У Олександра починалася така панічна атака, така стресова ситуація, якої раніше не було. Навіть епілептичний напад був на фоні стресової ситуації, цих гучних вибухів. Він бачив, що у всіх паніка, він не розумів, що війна, не розумів, чому всі біжимо вночі до підвалу і там спимо, а не у своїх ліжках в піжамі, чому лягаємо спати одягнені, чому їмо в підвалі. Це все викликало в нього занепокоєння», – розповідає Любов Хорунжак.
Разом з іншими херсонцями родина Хорунжак ходила на проукраїнські мітинги, які розпочалися в Херсоні з 5 березня 2022 року. Перші мітинги були багатотисячні.
«Наша родина – проукраїнська. Ми виходили на мітинги, бо ми не сприймали те, з чим прийшли до нас російські солдати. Пам’ятаю мітинг 21 березня 2022року. Це – Міжнародний день людини з синдромом Дауна. З нами був Сашко – і російські солдати кинули в натовп димошумову гранату. Були перші поранені. Я зрозуміла, що ходити на мітинги далі небезпечно», – згадує Любов.
У Херсоні родини, що виховують дітей з інвалідністю, зібралися 2 квітня 2022 року разом на захід до Міжнародного дня поширення інформації про аутизм.
«Сашку важливо відчувати себе потрібним. Ми з радістю йшли до Свято-Покровського скверу, тим більше за останні тижні ми майже нікуди не виходили. Цей день запам’ятався, – говорить Любов. – Було сонячно, але в душі пеклО від думки, що місто окуповане. Наші діти малювали на асфальті крейдою жовто-синіх кольорів – мир, сонце, свою домівку Україну. Ми вірили, що Херсон звільнить ЗСУ!»
ВИЇХАТИ З ОКУПАЦІЇ
Любов Хорунжак. Літо, 2022 р. Під час окупації. Фото з сімейного архіву.
Життя стало поступово нестерпним для родини. Любов Хорунжак разом з іншими родинами в Херсоні, які виховують дітей з інвалідністю, членами громадської організації «Аутизм. Особливий світ» шукали вихід, як виїхати з окупації. Вони усвідомлювали, що це – ризик. Але невідомість ще більше лякала. Вдома ще знаходилася донька з маленькою онукою.
«У місті дівчата не могли ходити вільно по одній, бо почали повідомляти по випадки зникнень та зґвалтувань. Ще був випадок, хлопець йшов через площу Свободи в черевиках зі синьо-жовтими шнурками, то його примусили їх зняти на блокпосту. Крайнім став випадок, коли ми з Сашком рвали вишню на вулиці біля нашого будинку, то біля нас зупинилася зетка, з неї вийшов командир російських військових. Підійшов до мене, клацнув декілька разів затвором і запитав, чи хочу я жити. Я відповідала українською, що всі хочуть жити. Тоді він підняв мене за лямки фартуха і наказав зняти, пообіцявши повернутися за мною незабаром. Фартух був моїх улюблених кольорів – жовтого і синього», – розповідає Любов Василівна.
Волонтери повідомили про можливість виїзду в неділю лише напередодні, в суботу – 19 травня. Виїздило 18 родин, де виховуються діти з інвалідністю. Багатьом довелося приїхати ночувати до Любові Хорунжак, чий будинок знаходився неподалік від місця збору на виїзд, біля пошкодженого торговельно-розважального центру «Фабрика». Їм пощастило, вони були треті в колоні цивільних машин на виїзд. У місті комендантська година була до 6 ранку, а шлях через блокпости тривалий. Російські солдати проводили прискіпливо перевірку документів, речей, могли поставити принизливі запитання.
«Ми їхали через Снігурівку Миколаївської області. На машині волонтерів було написано «діти-інваліди». Перевірили російські військові на кожну дитину документи, хоча в мікроавтобусі були матері з дітьми з синдромом Дауна та аутизмом. Це було видно», – розповідає Любов Хорунжак.
Це був один з останніх виїздів за цим маршрутом, потім російські військові не дозволяли виїздити через Снігурівку. Щоб залякати, розстріляли одну із колон цивільних.
Згадує Любов Хорунжак і розмову з російським військовим на одному з блокпостів, який шукав у неї золоті прикраси. «Російський військовий, що перевіряв документи на дітей, раптово спитав, хто у нас старший, тож я відповіла. Він підійшов, в мене шарф був на шиї, він його рукою розпахнув і дивиться, що на мені немає ніяких прикрас, сказав, що ми бідно живемо. А я свій золотий ланцюжок з Богородицею перед виходом з будинку повісила на шию Сашка, благословляючи в дорогу. Представляєте, якби в мене прикраса була на мені, то він би забрав! Нас попереджали перед виїздом про такі випадки. Закінчилася розмова тим, що він попрохав дати випивки та цигарки Але ми з собою цього не брали. Так з пригодами ми прорвалися на вільну Україну!», – згадує Любов Хорунжак.
В окупації їй довелося залишити й свою улюблену жовту вишиванку. Лише восени привезе її чоловік доньки , заховавши під сидінням в машині. Він виїжджатиме до них через Василівку Запорізької області більше двох тижнів.
ВИЇХАВШИ СПОЧАТКУ НА ЗАХІД УКРАЇНИ, ЗГОДОМ ПЕРЕБРАЛИСЯ ЯКНАЙБЛИЖЧЕ ДО РІДНОГО ДОМУ – В ОДЕСУ
На фото. Плакат «Рідна Україна. Херсонщина», який тримає Олександр Хорунжак під час всіх акцій на підтримку Херсона. Івано-Франківськ, Херсонський ХАБ. 2022р. Фото з сімейного архіву.
Долати шлях із дітьми з інвалідністю було складно, тому підготувалися батьки ретельно: взяли воду, ліки, засоби гігієни. Добиралися більше двох діб до Львова, де на два тижні в реабілітаційному центрі ці родини з дітьми з Херсона прихистили. Перебуваючи вже у Львові, родина Хорунжак теж вийшла на акцію на підтримку жителів Херсона, нагадуючи всім, що місцеве населення чекає ЗСУ. Сашко тримав плакат: «Рідна Україна. Херсонщина!».
Згодом кожна з родин, що виїхали з окупованого Херсона, обрала свій шлях, як далі бути. Родина Хорунжак провели пів року в реабілітаційному центрі на Івано-Франківщині.
«Ми вдячні американській спільноті «Глоба. Аутизм» з Вашингтона, завдяки підтримці яких ми змогли перебувати в реабілітаційному центрі в Тисмениці. Бо наші родини не хотіли їхати за кордон. Іноземці, виховуючи теж дітей з інвалідністю, ввійшли в наше становище і підтримали нас, оплативши проживання, харчування. Ми запросили їх після перемоги приїхати на Херсонщину в знак вдячності», – продовжує розповідь Любов Хорунжак.
На Івано-Франківщині вони отримали статус ВПО. Після закінчення періоду реабілітації, через пів року, переїхали до Одеси.
«На Івано-Франківщині було складно отримати роботу, чоловік доньки, який виїхав з окупації восени 2022 року, не зміг працевлаштуватися через статус ВПО, а квартиру знімати дорого там – 10-12 тисяч гривень щомісяця оренда та ще й комунальні послуги треба сплачувати. Шукали роботу навіть через Херсонський ХАБ. Але так нічого і не знайшли. А тут звільнили Херсон, тому вирішили їхати до Одеси, думали – так швидше повернемося і до рідного міста. Десять родин, які були на реабілітації в Івано-Франківську, переїхали до Одеси, а деякі залишилися. Ми в Одесі винаймаємо двокімнатну квартиру за 4 тисячі гривень, а також сплачуємо комунальні послуги. Чоловік доньки таки знайшов роботу в Одесі, але додому хочеться дуже», – ділиться наболілим Любов Хорунжак.
ВІРИМО В ПЕРЕМОГУ Й ГОТУЄМОСЯ ДО СПЕЦІАЛЬНОЇ ОЛІМПІАДИ В БЕРЛІНІ
Олександр Хорунжак на тренуванні з бочче. Фото з сімейного архіву.
В Одесі Олександр Хорунжак за підтримки матері почав готуватися до участі в Міжнародній Спеціальній олімпіаді в Берліні, що відбудеться влітку цього року, відновивши тренування із бочче.
«Одесити у своєму приватному дворі дозволили сину займатися у них на спортивному полі. Це люди, які просто ввійшли в наше становище родини ВПО. А от по-сусідству в школі не дозволили займатися, щоб поле м’ячами не пошкодили, – каже з посмішкою Любов Хорунжак. – Але Сашко майже рік готується до міжнародних змагань. Він виступатиме у парі з Ольгою, дівчинкою з Херсона, теж із синдромом Дауна, з якою вони займалися у хореографічній студії. Тож в Берліні разом представлять і український танок. Ольга з батьками теж виїхали до Одеси з Херсона. Європейська команда з бочче буде – хлопчик-дівчинка, то Україна теж так буде представлена. Сашко і Оля натхненно тренуються разом, тож віримо в перемогу!».
Олександр Хорунжак з українським прапором. Літо, 2022 р. Фото з сімейного архіву.
Любов Хорунжак у ці дні приїхала до Херсона провідати рідних і чоловіка, який всю окупацію залишався в місті. Це – коротка зустріч перед поїздкою на міжнародні змагання, на яких їхня родина говорите про те, що відбувається сьогодні в Україні і в їх рідному Херсоні.
Лідія Григор’єва
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу