Про те, що її дитина не така, як усі, бердичівлянка Наталія Мазяр дізналися не одразу. Народивши здорового хлопчика Артема, батьки й подумати не могли, що вже через два роки дізнаються приголомшливу новину: їхній син – особливий, бо не сприймає світ так, як звичайні здорові діти. А все тому, що у маленького бердичівлянина після обстежень констатували хворобу під назвою «аутизм». Дитина не мала показового рефлексу, а батьки не були до такого готові і почали шукати педагогів, робити детальні обстеження, пише “РІО-Бердичів”.
Наталія Мазяр згадує, що дуже важко для такої дитини шукати педагогів, бо лише одиниці готові з такими працювати. У пошуках вийшли на Навчально-реабілітаційний центру для дітей з особливими потребами «Насіння Надії», де з дитиною почали комплексно займатися. Крім того, що напрочуд важливо, в житті Артема з’явилася згодом і школа, яка допомогла його соціалізувати. Він росте, починає більше вже розуміти, вже почав говорити невеликими реченнями, проявляє емоції, просто не може виразити свої почуття, як звичайна дитина. У стресовій ситуації хлопчик може плакати, кричати, хвилюватися. Тоді батьки знають, що сина потрібно заспокоїти, обійняти. Бердичівлянин нині ходить до школи в спеціалізований 2-й клас, він встигає за шкільною програмою, читає, пише диктанти, любить математику і має математичний склад розуму. За шкільною програмою він все встигає.
Мама хлопчика зазначає, що у нього тяга до різних журналів з’явилася ще з дитинства, але батьки не розуміли спочатку, в якому напрямку потрібно розвивати свого сина. Та на їхньому шляху трапилася молода дівчина-волонтер з «Насіння надії», котра допомогла виявити у хлопчика особливе світобачення та хист до малювання, і не лише виявити, а й розвивати його.
Артем почав вдома потроху малювати, більше змальовувати з книжечок картинки, бо бачить світ якось по-іншому, в деталях, що звичайній людині важко зрозуміти. В картинах він передає такі речі, які, за словами мами, інші просто не помічають. Часто, йдучи містом, Артем звертає увагу на рекламні білборди, кафе та магазини, а потім вдома їх втілює на папері. Малює олівцями, фарбами і просто звичайними ручками, і у майже 10 років має у своєму доробку вже близько 20-ти робіт. А ще незвичним для мами хлопчика і знайомих стала зацікавленість його Бердичевом, кожною вуличкою, всім, що його оточує, і передає свої емоції за допомогою малюнків.
Волонтер Анастасія Вігінська згадує той день, коли їй вперше довелося зустрітися з маленьким Артемом Мазяром. Для неї аутизм був взагалі незрозумілою хворобою, бо раніше їй не доводилося мати справу з цим так близько. Спочатку, як зазначає дівчина, вона його насправді боялась бо хлопчик кричав незрозуміло чому. Волонтер організовувала табір і потрібні були волонтери, а хто за таку відповідальність візьметься, навіть і подумати важко було. Адже дитина з такою хворобою не знає і не може по-іншому, крім крику, виразити свої емоції, страх, враження. Але Анастасія Вігінська дуже подружилася з Артемом знайшла спільну мову і рада, що хлопчик навчився так малювати. У сучасному суспільстві аутизм, синдром Дауна та інші хвороби не досконало вивчені, ніхто не знає достеменно, як працювати з такими особливими дітками. Тому їхні мами й шукають тих, хто міг би індивідуально займатися з їхніми синами чи донечками, пробувати їх в різних сферах. Це цікаво спостерігати, як такі діти бачать світ і відображають його на папері, в музиці, віршах чи інших напрямках.
Поспілкуватися і з мамою маленького бердичівлянина, і з волонтером, котра займається з Артемом вдалося в Молодіжному центрі «М-формація», де було організовано урок арт-терапії для мам особливих діток. Все для того, аби вони могли відпочити, поспілкуватися між собою в процесі малювання, поділитися досвідом і дізнатися щось нове про виховання таких дітей.
Наталія Мазяр вважає, що такі діти повинні розвиватися, повинні не без допомоги дорослих і спеціалістів знайти щось своє, що найбільше подобається. А батькам таких діток не варто опускати руки та втрачати надію на те, що їхня кровиночка не зможе досягти результатів. Наприклад, мама Артема хоче розпочати займатися з сином якимось видом спорту, правда не знає поки яким, але впевнена, що потрібно рухатися вперед.
Світлана Семчук