Як вистояти під громадським тиском і знайти свою формулу щастя?
Віктор Карпов народився і виріс в Запоріжжі. Йому було всього 21 рік, коли в 2005 році він поїхав у справах до Кривого Рогу. Але в дорозі сталося страшне ДТП: машину занесло, і вона вилетіла з мосту в яр. Швидка приїхала з Дніпропетровська, забрала постраждалих в місцеву лікарню. Там Віктору стабілізували тиск, наклали на переламану руку лангету.
В запорізьку лікарню він потрапив лише на наступний день, там протягом вісімнадцяти годин йому зробили складну операцію. У лікарні швидкої допомоги, рятуючи життя, Віктору спочатку ампутували праву ногу, а через два тижні і ліву. При виписці з лікарні один з лікарів, колишній афганець, прощаючись, сказав Віктору:
«Тепер твоє життя тільки в твоїх руках».
Never never give up
Віктор Карпов є координатором благодійного фонду. Він хоче розвіяти міф про те, що люди на інвалідному візку не такі, особливі. Щоранку Віктора починається з подяки. Зранку чиста вода замість запашної кави, огляд новин України та світу, прогулянка з дружиною, всі ці дії доведені до автоматизму. Адже в цьому і є щастя.
«У кожної людини свій особливий шлях» – психолог і письменник Валерій Синельников так пояснює життя. Хтось нарікає на життя, хтось ламається.
Юність молодого хлопця була дуже активною: легка атлетика, бальні танці, футбол. Будучи школярем мріяв про кар’єру спортсмена. 2 роки свого життя Віктор присвятив військової підготовці, стройовій, статутам і казармі. Саме спортивна підготовка допомогла Віктору і його сім’ї вистояти перед важким випробуванням.
Кохання попри обмеження
Ірина Петровська жила в Черкасах, куди переїхала свого часу з Керчі. Вона з дитинства обожнювала коней. У 1996 році, видалася можливість покататися на коні. «Мабуть, так мало статися», – згадує Ірина. Вона впала з коня спиною на каміння і відчула, що ноги не слухаються. Потім були операції, тривала реабілітація, байдужість до життя і навіть бажання залишити цей світ.
Але через деякий час вона почула пісні групи «Арія» і Валерія Кипелова, які змінили з мінуса на плюс її ставлення до трагедії і собі. Про це Ірина зізналася після концерту рок-зірці в Запоріжжі. Кипелов ледь стримував емоції від щирого визнання Ірини. Танець допоміг зв’язати молодим людям свої долі.
Сьогодні Ірина і Віктор свої танці називають не бальними, а сценічними. Їх особливість не в правильних хореографічних рухах, а в переданих емоціях, це як би міні-історія, яку танцюристи на візках розповідають глядачам. Ірина та Віктор виступають на концертах, фестивалях, гастролюють зі своїми номерами по всій Україні. Репетирують і ставлять свої танці вони в клубі “Рівні можливості“, створеному при фонді “Мазаль Тов”.
Сьогодні кредо цієї сімейної пари — активний спосіб життя і допомогу іншим людям. Ірина та Віктор очолюють дві громадські організації – «Асоціацію інвалідів-спинальників України» і «Міжнародний громадський рух інвалідів країн ближнього і далекого зарубіжжя». Подружжя бере участь в марафонах. Ірина крім танців, займається фехтуванням, і, незважаючи на фатальне падіння з коня, продовжує аматорськи займатися кінним спортом.
Кароліна Гайдук