Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету

Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету. ірина білогорка, сша, незряча, студентка, університет, tree, outdoor, person, grass, flower, woman, dress, clothing, fashion accessory, girl. A woman sitting in a garden

Іра — єдина з Тернополя (і одна з восьми у всій Україні), хто вступив до престижного університету Minerva у США.

Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету. ірина білогорка, сша, незряча, студентка, університет

Ірі — дев’ятнадцять. Вона звичайна дівчина, як і багато її ровесників — навчається, подорожує, закохується, зустрічається, проводить час із друзями, танцює сальсу, має сторінки в соцмережах, де час від часу розміщує власні фото та дописи… Хоча ні, дечим вона-таки відрізняється. Іра — єдина з Тернополя (і одна з восьми у всій Україні), хто вступив до престижного університету Minerva у США. А ще Іра не бачить. «Зір втратила у два роки, — розповідає дівчина. — Усі намагання його врятувати не дали результату. Довелося просто прийняти це…» Проте втрата зору не стала на заваді цікавому й активному життю: провчившись дев’ять років у львівській школі-інтернаті для дітей з проблемами зору, Іра вирішила залишити заклад і спробувати щось нове. І — вступила до коледжу економіки, права та інформаційних технологій ТНЕУ. А провчившись рік, знову кардинально змінила своє життя: самостійно вивчивши англійську мову, стала переможницею програми FLEX і на рік поїхала навчатися до Америки у місцевій школі! Після року навчання у США повернулася до Тернополя і вступила на юридичний факультет ТНЕУ, згодом за програмою обміну студентів навчалася в університеті в польському Лодзі, а з вересня минулого року стала студенткою унікального й престижного університету Minerva, який був створений колишнім керівництвом Гарварда та Стенфорда, і має чи не найбільший конкурс на одне місце в Америці.

Самостійно вивчивши англійську, на рік поїхала у США

— Особливі потреби не зменшують ваші можливості, а просто збільшують час, упродовж якого вам треба працювати, щоб досягти результату, — переконана Ірина. — Коли я це усвідомила, то взялася до роботи…

Мені пощастило з рідними та близькими: і батьки, і сестра, і друзі мене завжди і в усьому підтримували, ніколи не казали: «Ти не бачиш, тому не можеш цього робити». А те, що кожного разу, коли я хотіла робити щось нове і нібито невластиве людям з обмеженими можливостями (чи то самостійно подорожувати, чи танцювати, чи навчатися поряд зі звичайними студентами), потрібно було доводити іншим, що я справді це зможу, тільки додавало азарту… Бо для себе я завжди знала: «Якщо я хочу щось зробити — я можу це зробити!» (Сміється,авт.)

Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету. ірина білогорка, сша, незряча, студентка, університет

Так, я дуже люблю вивчати мови. У школі вчила німецьку, а «для душі» вирішила опанувати ще й англійську, яка мені завжди подобалася, — мабуть, далося взнаки те, що моя мама — англійський філолог. Вчила мову сама, з відео-
уроків на YouTube, а коли освоїла ази, мама запропонувала мені відвідувати різні «speaking-клуби» з волонтерами Корпусу Миру. Це було дуже цікаво. Згодом я дізналася про програму FLEX, завдяки якій талановита молодь з України та багатьох інших країн отримує можливість упродовж одного року безкоштовно навчатися в американській школі та жити в американській сім’ї, причому безкоштовно.

— Я подала заявку на цю програму, особливо ні на що не сподіваючись, — пригадує Іра. — Не думала, що пройду, бо туди завжди звертаються багато охочих, зокрема, діти зі спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови. Але важливе було не лише знання англійської мови, а й лідерські якості, вміння працювати в команді… І — несподівано для себе самої — я стала переможницею програми і на рік поїхала вчитися у школу в місті El Paso штату Техас. Мені на той час було 16 років, і я самостійно летіла через океан у нову, невідому країну…

«Не страшно було?» — не втримуюся, аби не запитати Ірину.

— Ні, анітрохи! У мене не було страху. Я дуже хотіла в Америку і була в захопленні від того, що така нагода у мене нарешті з’явилася. Звичайно, уже будучи там, сумувала за домом та своєю найкращою подругою, але загалом я була щаслива здійснити свою мрію. У своїй школі (та й у цілому місті, що розташоване біля самого мексиканського кордону) я була єдиною українкою. За рік підтягла мову, «обросла» багатьма новими друзями, з якими підтримую контакт і донині, отримала цілу купу нових знань. Так, в американській школі можна було самостійно обирати собі навчальні дисципліни, тож я вирішила займатись чимось «екзотичним»: вчила космологію (наприкінці навчального року ми навіть моделі ракет власноруч будували!), відвідувала театральний гурток… Це був неймовірний досвід! А ще в Америці і школи, і транспорт, і під’їзди будинків адаптовані для людей з особливими потребами. Та й узагалі там люди набагато більше відкриті до того, що у вас ці потреби є… З іншого боку, американці набагато суворіше ставляться до певних речей — наприклад, нині в Америці я мушу ходити з тростиною, хоча в Україні мені вона ніколи не була потрібна… Там же усе просто та чітко: ти не повинен залежати від когось, а покладатися сам на себе. І це дуже зручно в тому плані, що так ти стаєш більш незалежною і розумієш, що можеш зробити більше.

Вступила відразу до кількох вузів

— Повчившись в американській школі, я зрозуміла, що і вищу освіту хотіла б здобувати у цій країні, і почала роботу у цьому напрямку. Я подавала документи десь в 15 різних університетів в Америці та Європі, і до більшості із них вступила. Проте на заваді стала непідйомно висока вартість навчання (наприклад, рік навчання в університеті Ка-Фоскарі у Венеції, куди мене прийняли, обходиться у 20 тисяч євро на рік, а американські «універи» ще дорожчі!), і на певний час мрію про навчання за кордоном довелося відкласти, — продовжує Іра. — За наполяганням батьків, аби не «втрачати» рік, я вступила на юридичний факультет ТНЕУ. Як давала собі раду із певними «технічними моментами»? Ходила на пари з ноутбуком, на якому відразу ж набирала-конспектувала лекції, а ще у налаштуваннях мого телефону є програма, яка синтезує написаний текст і читає його вголос. Таким чином можна опрацювати будь-яку інформацію. Це дуже зручно і дає можливість користуватися соцмережами. А от щодо навчання…

Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету. ірина білогорка, сша, незряча, студентка, університет

Так, в Україні інклюзія в освітніх закладах вже є, а от що з нею робити — ніхто ще до ладу не знає. Коли вчилася у коледжі чи у вузі в Тернополі, викладачі завжди хотіли мені допомогти, піти назустріч, але просто не знали, що зі мною робити — як навчати, яким чином перевіряти мої знання. Доводилося до кожного окремо підходити і пояснювати… А ще мені бракувало мультикультурності, до якої уже звикла в Америці. Тож на другий семестр навчання в ТНЕУ ми з моєю найкращою подругою поїхали по обміну від університету в Польщу, в університет у місті Лодзь. Там ми провчилися ще один семестр і якраз на мій день народження отримали лист, в якому повідомлялося, що я вступила до університету Minerva в Сан-Франциско. Цей університет має багато особливостей, і одна з них — те, що процедура вступу туди — так званий Need blind, тобто прийом наосліп, коли у студента не перевіряють його платоспроможність. Якщо він пройшов за конкурсом (а конкурс величе-е-зний!), але не в змозі платити, університет надає істотну фінансову допомогу: це і студентський кредит, і знижки на навчання, загалом, з 30 тисяч доларів за рік сума зменшується майже ушестеро… Так з вересня минулого року я стала студенткою університету Minerva.

У вільний час — танці!

— Цей університет унікальний та незвичний усім! Навіть процедурою вступу, де є іспити… на креативність! А ще важливо мати волонтерський досвід у себе на батьківщині. Що найбільше вражає — це насамперед мультикультурність. Наприклад, на моєму курсі навчаються приблизно 160 студентів загалом із 51-ої країни! Українців тут тільки восьмеро, з Тернополя я одна, з «найближчих сусідів» є хлопець з Івано-Франківської області та дівчина з Волині, — розповідає Ірина. — А ще попри те, що ми усі мешкаємо у гуртожитку в Сан-Франциско, університет не має свого кампуса: усе навчання в Minerva проводиться он-лайн: семінари, контрольні роботи тощо. До кожного уроку ми отримуємо матеріали заздалегідь і ретельно готуємося: це займає до чотирьох годин. Там дуже строго з відвідуванням (можна мати тільки три пропуски на семестр, якщо ж більше, вас можуть відрахувати) і оцінюванням (коли хтось отримує п’ятірку, то постить про це в «сторіс» в інстаграм, — бо це насправді рідкість…) Зате з приємного — тільки свій перший рік навчання ми проводимо у Сан-Франциско, а далі, щоб надати студентам глобальний досвід життя в різних культурах, кожен семестр ми проводитимемо в іншій країні. Наступний семестр ми вчитимемося в Кореї, потім буде Індія, Німеччина, Англія, Тайвань… Буде цікаво!

Незряча тернополянка Ірина Білогорка стала студенткою престижного американського університету. ірина білогорка, сша, незряча, студентка, університет

Щодо моєї майбутньої спеціалізації, то нині я вивчаю генно-модифіковані продукти, вплив ЗМІ на розуміння людьми ризиків і переваг сприйняття організмом ГМО. Подальшу спеціалізацію обиратиму уже з нового семестру. У вільний від навчання час я зустрічаюся з друзями, танцюю сальсу, люблю вчити мови — наразі я вивчаю французьку. Я ще не визначилася із тим, де саме, у якій країні житиму, адже це залежить від того, де і яку я знайду роботу. У мене доволі амбітні плани — я хотіла б працювати в ООН, а ще мрію колись відкрити екологічний бізнес в Україні. Свого часу я організувала в Тернополі благодійні освітні конференції, де випускники «Flex» ділилися з своїм досвідом, консультувала студентів і абітурієнтів, які теж хотіли б навчатися за кордоном, але не знають, з чого почати і як долати перешкоди. Власне, мені хочеться робити щось, що може змінити нашу країну на краще, а не просто заробляти гроші…

Оля Сагаль

НОВА Тернопільська газета

Напишіть відгук