Фото: Новинарня
2015 року Олександр Фештрига отримав 5 поранень в АТО. Він втратив око та мав травму черепа. Лікарі казали, що він більше не зможе навіть бігати. Та Олександр нікого не слухав: відновився та знову поїхав на фронт — у свою легендарну 93-тю бригаду «Холодний Яр», де служив до свого останнього виходу в розвідку.
Розвідник легендарної бригади, 6-разовий чемпіон України з кікбоксингу та чернівчанин із румунським корінням – усе це про Олександра Фештригу. Він був добровольцем із прізвиськом Сакура. На російсько-українській війні з перших днів.
На Донбасі 2015 року він втратив око та залишився із кулею в черепі. Тренував інших як військовий інструктор, а згодом знову повернувся на фронт.
22 травня 2022 у свої 42 роки Олександр загинув під Ізюмом, на Харківщині. У свідоцтві про смерть написали «від вибухової травми».
Шпальта поговорила з матір’ю військового Марією Фештригою та його близьким другом Максимом Поничем та розповідає про життя, особистість Олександра та мотивацію захищати Україну.
Був бійцем по життю
Батько Олександра пішов із дому, коли тому було 3. Мама виховувала його разом із дідом, який замінив Саші тата. Характер Олександр узяв у нього, дід привив хлопчику любов до України.
«Був у дитинстві маленький розбишака. В школу не любив ходити, але фізкультура йому дуже подобалася. В 4 класі він прийшов і каже: «Мамо, я записався на бокс.» Я кажу, що не дозволяю, а він: «Ти не дозволяй, але я записався». Я лише раз із ним пішла на змагання. Там йому заїхали в носа — і Сашу залило кров’ю. Я сказала, що більше не піду туди, а він і не просив», — розповіла його мама Марія.
«Він був бійцем по життю. Обожнював спорт, змалечку так захоплювався, що міг прокинутися о 4 ранку і піти тренуватися за касетами з Майком Тайсоном», — розповідає Максим Понич, який зараз перебуває в Англії. Із Фештригою вони познайомилися ще у 90-тих у спортзалі.
Як постаршав, Олександр зайнявся кікбоксингом, їхав на змагання за кордон та шість разів здобував звання чемпіона України. Позивний Сакура здобув ще тоді — виступав за клуб із такою назвою. Двічі одружувався, та зі шлюбом не склалося. Має доньку — десятирічну Кіру.
Олександр на змаганні з кікбоксингу
Майдан, АТО та важке поранення
Коли почалися події на Майдані, Олександр побачив новини та поїхав — із цікавості. Був там лише за декілька днів до лютневих розстрілів. Майдан став для нього поштовхом — він повернувся звідти й одразу підписав контракт із ЗСУ.
«Я була проти, звісно. Але він казав: “Мамо, це сенс мого життя”».
Сакура пішов добровольцем в АТО восени 2014 року. Першу ротацію провів у боях за Донецький аеропорт. Опісля — воював у Пісках, Опитному та Водяному з добровольчим корпусом «Правого сектора». Він був головним сержантом розвідувальної роти. З початку війни Олександр дістав п’ять поранень, усі – 2015 року. Останнє — у липні — стало для нього найважчим. Тоді від вибуху загинули двоє побратимів, що були з ним.
Олександр же пролежав у комі 10 днів. Лікарі знайшли шматочок кулі в голові. Уламок снаряда влучив йому у голову — зніс частину черепа та назавжди залишив без ока. Замість нього поклали протез. Лікарі казали, що Олександр більше не зможе бігати чи боксувати, адже його «витягнули з того світу».
«Коли він приїхав у Чернівці, я зустрічав його з потяга. Це він уперше приїхав з війни. Незважаючи на важкі видимі поранення, він не переймався, ставився до того з гумором. У нього був сильний характер», — каже друг військового.
Попри те, що Фештригу комісували після поранення, він дуже швидко реабілітувався. Спочатку працював спортивним інструктором та тренував строковиків. Він активно просував ідею реформування фізичної підготовки армії та втілював це у своїй бригаді. Потім Сакура знову повернувся в підрозділ та поїхав на фронт.
Олександр Фештрига працював спортивним інструктором/Фото: Новинарня
«Я вмовляла його не їхати, та це нічого не дало. Він настільки себе відшліфував після поранення, що пройшов медкомісію знову, на рівні з усіма іншими. Він казав: “Я маю за кого воювати, маю кого захищати”», — каже мама Олександра.
Пішов на розвідку і не повернувся
«Коли почалася повномасштабна війна, він навіть зрадів, вербував хлопців, аби пішли з ним на фронт. Він у будь-який момент через поранення міг просто сказати, що не хоче, і його не взяли б. Та він дуже хотів», — згадує друг Максим.
Останнім його повідомленням до мами було: «наближаюся до моря». Після він лише надсилав відео. За день до смерті він також надіслав відео, а вже наступного дня — тиша.
«Їх було до 20 хлопців. Він усім сказав залишитися позаду, взяв одного напарника і пішов у розвідку. Якби всі пішли — всі б загинули. Олександр загинув від вибухової травми, як пише у свідоцтві про смерть. Що сталося з його напарником — невідомо», — розповідає мама Сакури зі слів його побратимів, що приїхали на похорон.
Сакура разом із побратимами/Фото Марії Фештриги
Натискаю на його фото, і здається, що він зараз напише: «Мамо, привіт».
«За всі роки, що він воював, у мене не було і думки, що він може загинути. Бо про що думаєш, те і збувається. Він ще навесні діду телефоном казав: “Діду, ти тримайся. Це все закінчиться — і ми з тобою вип’ємо по 50 грамів”.
Я не повірила в ці новини. Не вірила до останньої хвилини, навіть коли його вже привезли в труні. В це дуже важко вірити».
Поховали Олександра «Сакуру» Фештригу 31 травня у рідних Репужинцях, що у Чернівецькій області.
Матеріал створено за сприяння ГО «Львівський медіафорум» у межах проєкту «ЛМФ Підтримка мережі журналістів».
Зарецька Лілія
Фото Ігоря Константинюка