У музичній школі імені Соломії Крушельницької вперше за всю історію навчається незряча дівчинка Віра Семків
Фото з альбому Лілії Семків
Одинадцятирічна Віра Семків перемагає у міжнародних музичних конкурсах. Дівчинка з дитинства не бачить, але любов до музики привела її у музичну школу імені Соломії Крушельницької. Незрячі діти вчаться читати за шрифтом Брайля — пальчиками намацують літери. А як можна навчитися грати по нотах, не бачачи їх?
Віра — одна з трійні. Коли дівчинці був місяць і десять днів, медики побачили, що у неї відшарувалася сітківка ока. До трьох років перенесла чотири операції.
— Ті операції нічого не давали, а кожна операція — це наркоз, — каже мама Віри Лілія Семків. — Ми з Івано-Франківська, до Львова переїхали близько п’яти років тому. Перебралися сюди через Вірочку. Нам пропонували віддати дитину у школу-інтернат, де навчаються незрячі діти. Вона б там була постійно, ми б її провідували лише у вихідні. Я була категорично проти, як могла віддати дитину і не бачити її?
Талант до музики батьки виявили, коли Вірі було три роки. Якось прийшли у гості до куми, у якої вдома стояло піаніно. Вірочці настільки сподобалося «бренькати» пальчиками по клавішах, що стала просити маму знову піти у гості до хрещеної.
— Вона вже на той час могла підібрати на піаніно якусь нескладну мелодію, — каже пані Ліля. — Записали її у звичайну музичну школу у Франківську. Перша вчителька Людмила Миколаївна навчила нашу дитину правильно сидіти за інструментом, розпізнавати клавіші. І у перший рік навчання Віра заграла академконцерт (іспит. — Г. Я.).
— Це була моя мрія, щоб Віра навчалася у спеціалізованій музичній школі імені Соломії Крушельницької. Коли ми подавали документи до школи (там треба складати вступні іспити. — Г. Я.), розуміли, що шанси невеликі. Але директор школи Левко Закопець сказав: «А чому б і ні?». Наша дитина перша і єдина у цій школі незряча.
Фото з альбому Лілії Семків
Допомогти взялася Оксана Потимко, яка займається інклюзією (команда Ресурсного центру освітніх інформаційних технологій для осіб з інвалідністю НУ «Львівська політехніка», яку очолює Оксана Потимко, — перша організація в Україні, яка опікується інклюзивною освітою незрячих дітей у загальноосвітніх школах. — Г. Я.). Це був складний процес, оскільки школа імені Крушельницької належить до Міністерства культури, а не Міністерства освіти. Довелося подолати бюрократичний бар’єр. Доклали надзусиль, щоб довести Міністерству культури, що ця дівчинка — унікальна.
— Вірочка вступила у нашу школу на конкурсній основі, — розповіла журналістці «ВЗ» викладач-методист, заслужений діяч мистецтв України Людмила Закопець. — Мене всі запитують, як я наважилася взяти таку дитину. Директор школи сказав мені: «Якщо ти не візьмеш цю талановиту дівчинку, її ніхто не візьме». Віра — надзвичайно талановита, але перші два місяці, коли заходила до мене у клас, я терпла від страху. Не знала, як поводитися, щоб не образити. Згодом переборола цей страх і вже з нетерпінням чекала на той момент, коли вона відчинить двері і сяде за інструмент.
— Як незряча дитина може читати ноти?
— Довелося вивчити нотну систему Брайля. Я Вірочці зчитую ноти на нотному дублікаті, вона переписує шрифтом Брайля. Для того, щоб грати на піаніно, дитина повинна однією рукою читати ноти, іншою грати. Лівою читає, правою — грає. Потім навпаки. Найскладніше ці обидва нотні тексти вивчити напам’ять, а потім двома руками зіграти вивчені тексти. Ми з нею їздили у Харківську мистецьку школу для сліпих і слабозрячих, де понад місяць вивчали нотну систему Брайля.
— А є магазини чи бібліотеки, де можна взяти ноти для незрячих?
— Це величезна проблема. Зверталася і до депутатів, писала у різні міністерства. Ніхто не зацікавлений у тому, щоб такі діти не почувалися обділеними. Тому доводиться замовляти ноти у Санкт-Петербурзі. Там є бібліотека для незрячих музикантів. Вірина мама має там контакт, і вони надсилають нам збірники нот. Хоча цю проблему можна вирішити у будь-якій друкарні. До прикладу, ми з Вірою почали розучувати концерт Мирослава Скорика, але нема цього твору, написаного шрифтом Брайля. А на слух ми не граємо. Довелося самим писати ноти шрифтом Брайля.
Кілька днів тому Віра стала лауреатом другої премії на конкурсі «Етюди Черні», який проводив Харківський інститут мистецтв. Серед 90 зрячих учасників отримала друге місце. У своїй школі серед учнів четвертого класу Віра — найкраща піаністка, відмінниця у навчанні, лідер у класі. Збоку ніхто не скаже, що грає незряча дитина. А як чудово співає! Часто виступає з «Піккардійською терцією».
Коли ми спілкувалися з Вірою, я попросила щось мені заспівати. У цю ж мить почула чудове виконання пісні «Ялинка».
— А чому віддала перевагу грі на піаніно? — запитую.
— У трирічному віці вперше почула, як звучить піаніно і як цікаво по ньому «проходити» пальцями. І тоді зрозуміла: це — моє.
Галина Ярема