Віктор Жгутов із Кременця майже десять років живе із травмою, яка перевернула усе його життя. Той день, коли з вісімнадцятирічним хлопцем трапився нещасний випадок, він пам’ятає, як сьогодні, хоча волів би все стерти з пам’яті як страшний сон.
Відпочиваючи з друзями на ставку, Віктор стрибнув з берега у воду, не розрахувавши її глибини. Різкий удар головою об дно призвів до закритої травми хребта і спинного мозку та перелому шийного хребця. На жаль, ні операція, ні подальша реабілітація бажаного результату не дали і нині Віктор пересувається за допомогою інвалідного візка.
Розповідати про той випадок Віктору тепер легше, а колись, зізнається, замикався в собі і боявся сприйняти те, що з ним трапилося. Дякувати Богу, завжди були поруч батьки і друзі, які допомагали і фізично, і морально. Своєю турботою огортають Віктора дружина і донька Вікторія. Саме вони для нього є промінчиками надії і сенсом життя. Тому кожен день Віктора – це суцільна боротьба за власне здоров’я. Спільними зусиллями друзів і членів його сім’ї створено і придбано для нього спеціальні тренажери, на яких чоловік щодня тренується, зміцнюючи м’язи. Найбільшою його мрією є підвестися на ноги і стати хоча б на милиці. Комплекс вправ він підбирає для себе самостійно, хоч усвідомлює, що заняття у спортзалі і реабілітація у спеціальному центрі дали б набагато більший результат. Однак, такі поїздки на сьогодні для нього непосильні, адже коштують немало.
– Колись, – розповідає Віктор, – можна було отримати путівку за державні кошти. Я їздив у реабілітаційні центри Чернівців, Бердичева, Криму і почувався після комплексу занять і лікування значно краще. Проте, нині, коли фінансування таких путівок мають здійснювати місцеві бюджети, мені жодного разу не виділяли путівку, хоча кожного року пишу заяву.
Самостійно назбирати кошти родині теж не до снаги. Віктор отримує від держави спеціальну допомогу у розмірі 1600 гривень. Оформити пенсію у зв’язку з інвалідністю він не може, оскільки не має страхового стажу. Для цього потрібно хоча б три-чотири роки пропрацювати. Але звідки мав взятися такий стаж, якщо чоловік отримав травму у вісімнадцять років? Власне, аби отримати роботу, а також мріючи стати самостійним і незалежним, він вступив на заочну форму навчання до Рівненського гуманітарно-педагогічного університету на державну форму навчання. Там він здобуває фах психолога, оскільки добре усвідомлює важливість підтримки і мріє допомогти не лише собі, а й іншим. Якщо не складеться з цим напрямком, то, маючи вищу освіту, Віктор сподівається отримати хоч якусь роботу, навіть, найелементарнішу, а отже, матиме шанс заробити бажаний стаж і якісь гроші.
Дружина Тетяна теж старається покращити матеріальний стан сім’ї, тому змушена їздити час від часу на заробітки до сусідньої Польщі. Багато допомагають батьки, з якими вони проживають.
Нещодавно Віктор теж спробував заробити гроші на власну реабілітацію. Він влаштував благодійний ярмарок і через соцмережі запрошував усіх охочих придбати браслети з натуральної шкіри з декором. Щоправда, багато продати йому не вдалося, хоча він цінує кожну виручену копійку. Гроші на лікування йдуть щодня, оскільки, окрім травми, йому дошкуляють пролежні, які з’являються постійно.
Усі, хто знайомий із Віктором Жгутовим, підтримують і цінують його силу духу, адже він не втрачає жодної можливості боротися за своє здоров’я. Попри всі труднощі і перешкоди для людей з інвалідністю, він вважає себе повністю соціалізованою людиною. Віктора часто можна побачити на різних заходах у Кременці у колі друзів. Він любить спілкування і природу. «Головне, – каже Віктор, – усвідомити, що люди з інвалідністю мають такі потреби, як інші. А ще важливо переконати у цьому все наше суспільство”.
Любов Тимчук