Сергій Литовченко. Фото: kanaldim.tv
Він не планував брати до рук зброю, проте звірства росіян змусили стати на захист України. Сергій Литовченко сам пішов до військкомату й успішно служив у 5-й окремій штурмовій Київській бригаді. Однак після чергового завдання на Авдіївському напрямку він втратив обидві ноги. Така ціна за свободу українського народу, каже ветеран, і додає — ні про що не шкодує.
Попри всі труднощі, Сергій не здається і своїм оптимізмом підтримує інших ветеранів. І тепер уже сталевими кроками йде до своїх нових цілей.
Сергій Литовченко згадує, як на війні девайс українського виробництва врятував йому життя.
“Я зазвичай клав гаманець у праву кишеню, а телефон — у ліву. А перед виходом на те завдання чомусь поміняв місцями. Коли стався вибух, уламок увійшов у телефон. Якби не телефон, то не змогли б турнікет затягнути, бо поранення було б дуже високим”, — каже він.
Народився захисник у Лисичанську Луганської області. У 2014-му через безробіття переїхав до Київської області. Тоді воювати не збирався, зізнається Сергій. А коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, то одразу пішов до військкомату.
“Тому що я бачив по новинах, що вони робили в Бучі, їхні звірства в Ірпені. Я розумів, що якщо вони дійдуть до Броварів, що саме вони будуть робити з цим містом, яке стало для мене рідним, тому що в мене тут почалося нове життя”, — зазначає чоловік.
Так Сергій потрапив до 5-ї окремої штурмової Київської бригади і став сапером-гранатометником. Служив на Авдіївському напрямку на Донеччині, де дістав важкого поранення.
“Виходили на мінування. Треба було, по-перше, перевірити територію, по-друге, поставити мінні загородження, щоб окупанти не пройшли. Нас побачив дрон, зробив скид, і мені перебило ноги”, — згадує він.
Побратими евакуювали захисника з поля бою. Але, на жаль, врятувати ноги лікарі не змогли.
“Хірург сказав, що багатоуламкове поранення, роздробило кістки. Каже, нічого було збирати”, — пояснює захисник.
Після поранення Сергій весь час перебував у свідомості. Він пам’ятає, як зрізали берці, як накладали шини. Далі були ще кілька госпіталів та операцій.
“Лікували мене п’ять місяців. Потім запротезувався за державною програмою як учасник бойових дій. У протезному центрі “Без обмежень” поставили механіку. У принципі, непогані деталі на цих протезах, дуже якісні, бо всі деталі вони замовляють із Європи, а тут збирають, як конструктор”, — каже він.
Певний час Сергій користувався механічними протезами, а потім зрозумів, що йому потрібне більш функціональне електронне коліно, адже він веде активний спосіб життя. Тоді звернувся по допомогу до волонтерів. Завдяки благодійному фонду BGV уряду Естонії герой отримав нові сучасні протези.
Сергій наголошує, що якби повернути час назад, то знову пішов би воювати.
“Я ні на секунду не пошкодував, що я пішов. Зараз у мене зміни фізіологічні — швидко зменшується культя. Але щойно це стабілізується, я планую повертатися в стрій. Я не те що “я б ще раз пішов” — я піду ще раз”, — акцентує він.
Щирий, відкритий, із чудовим почуттям гумору ветеран понад усе прагне бути корисним своїй державі та фронту. А поки захисник відновлюється, відвідує поранених бійців у шпиталях, опановує сучасні відеоігри та читає книжки українською мовою.
“Вижити на війні вартувало навіть для того, щоб дочекатися S.T.A.L.K.E.R. 2, потримати в руках ілюстрованого “Гаррі Поттера” і прочитати українських письменників. Це просто вау”, — з усмішкою каже він.
Після війни Сергій Литовченко планує стати протезистом або реабілітологом, щоб допомагати таким, як сам. Адже він добре розуміє, через що проходять люди з бойовими травмами.
“Знаю ці думки, коли ти лежиш у шпиталі, коли думаєш: а що далі? За свободу українського народу ми платимо життям і здоров’ям. Це жахлива ціна. Але ми її платимо. Сталося те, що сталося, — треба жити далі. Я живу повноцінним життям повноцінної людини. Знаходьте собі хобі, і ви навіть не уявляєте, що в собі зможете відкрити, які сторони. Ця робота над собою дуже важлива”, — резюмує герой.