“Я хочу жити!” Учасник Ігор нескорених Володимир Товкис вижив після пострілу в голову і знайшов надію у спорті

Володимир Товкис під час тренувального збору на шляху до Ігор нескорених-2023. Фото: Владислав Мусієнко/Суспільне

Історія нацгвардійця-розвідника, який вижив після пострілу в голову й 11-денної коми і тепер сам дає надію іншим пораненим бійцям через участь в Іграх нескорених, пише Суспільне.

“Бачили колись м’яча?” – запитує один із “нескорених”, діставши телефон під час тренування зі стрільби з лука. На екрані – фото усміхненого чоловіка з глибокою вм’ятиною в черепі.

Після трепанації голова нагадувала здутий м’яч, каже Володимир “Товчик” Товкис. Нацгвардієць зазнав надважкого поранення, що дивом не забрало в нього життя. Нині ж він продовжує роботу з військовими в ролі інструктора та готується до Ігор нескорених-2023, що відбудуться в Дюссельдорфі.

24 серпня – у День Незалежності України – Володимиру виповнилося 33.

“Пішов до армії, коли це ще не стало мейнстримом”

Володимир Товкис родом із Кіровоградської області, проте його військовий шлях почався вже на Київщині. “Люблю жартувати, що пішов до армії, коли це ще не стало мейнстримом”, – ділиться ветеран, який був на строковій службі ще у 2008-2009 роках у 25-й бригаді Десантно-штурмових військ. Пізніше, після невеликої перерви, він присвятив сім років Управлінню держохорони, а у 2017-му приєднався до лав Національної гвардії.

Причиною переходу до іншої структури, за словами Володимира, стало “бажання потрапити на фронт”: “Розумів, що я – військовий, не перший рік в армії. Я знаю, що таке зброя і як нею користуватися, але сиджу тут”. Урешті його навички згодилися для служби в підрозділі розвідки.

Після двох років активної участі у війні, у вересні 2019 року, Товкис зазнав поранення на Світлодарській дузі внаслідок пострілу в голову. Куля пройшла крізь щоку під правим оком.

“Ми підсилювали піхотну роту. Було близько 12-ї чи першої ночі, – згадує той день Володимир. – Побачив якийсь рух у тепловізор, кинувся за автоматом і в цей момент отримав поранення. Як [мене] евакуювали, не пам’ятаю, тому що одразу втратив свідомість, був у стані коми”.

“Відкрив очі вже в Мечникова. Горло розрізане, стоїть трахеостома*, сам не дихав. Пам’ятаю слова головного лікаря Сергія Риженка: “Володя, ти нас чуєш? Моргни оком”. Раз моргнув. Така була комунікація: “так” – один раз кліпаєш, “ні” – два”.

Володимир пробув у комі близько 11 днів. “Світла в кінці тунелю не бачив, – зазначає він з усмішкою. – Була боротьба за життя”. Натомість перед очима виникали інші картинки, які нацгвардієць описує як “фантастичну історію”. Приміром, коли у Володимира піднялася температура і його обклали льодом, він відчув це й уві сні. Каже, що тоді зрозумів, що знаходиться в лікарні.

“Снилося, що мене мають везти в операційну, і я не можу зрозуміти: “Чому лід?” Кричу: “Я хочу жити!”

“Люди з таким пораненням схожі на тих, хто пережив інсульт”

“Спочатку взагалі такий відчай був. Пару місяців не розумієш, що з тобою сталося, – описує Володимир свій стан після того, як прийшов до тями. – Була трепанація, вирізали кістку. Торкаєшся й відчуваєш мозок під шкірою, – показує він на голову, куди пізніше вставили титанову пластину. – Думок повно: “Чи щось вибухнуло й у тебе кістки поплавились, чи що…” Те, що в голову могла потрапити куля, не вірилося до останнього”.

Раніше ветеран розповідав, що навіть думав про самогубство, але нині подібні помисли відкидає. Тримає, з його слів, усвідомлення того, яких зусиль доклали люди, аби врятувати йому життя: від побратимів до лікарів і рідних.

Впоратися з важким досвідом допомогла підтримка батьків і дружини Катерини, з якою Товкис одружився після поранення. “Здивували багато друзів, з якими давно не підтримував зв’язок, – додає Володимир. – “Сила фейсбуку”, кажуть: усі побачили пости про те, що мене поранило. Коли був у Київській обласній лікарні на реабілітації й туди приходили хлопці у військовій формі, там одразу знали, куди: “До Володі? У шосту палату”. На вихідних приходило людей до ста. Від рідних до найбільш далеких”. Ветеран згадує, що часом засинав просто посеред розмови з черговими відвідувачами: настільки бракувало сил.

Окрім психологічної підтримки, ефективним виявилося й безпосереднє відновлення, результати якого перевершили сподівання. Саме рання реабілітація, на думку Володимира, дозволила йому нині “знаходитися тут і представляти Україну в складі збірної”.

“Люди з таким пораненням доволі схожі на тих, хто пережив інсульт: у них паралізує ліву або праву частину тіла, – розповідає “нескорений” про наслідки подібних травм. – Часто в хлопців парези, і рука не працює. Я можу нею рухати мінімально, певні дії виконувати в побуті: найелементарніше – щось нарізати, притримуючи руку”.

“З лука стріляємо зубами”

Попри те, що Володимир Товкис тривалий час був військовим, раніше він не цікавився ветеранським спортом. Каже, що банально бракувало часу. Та після поранення дізнався про змагання від знайомих.

“Зарядив мене Ігор Галушка”, – згадує він “азовця”, який у 2022 році переміг на Іграх нескорених у Гаазі. Коли Володимир довідався про виступи побратима зі схожим пораненням, усвідомив: “Я теж можу”.

У 2020 році, під час пандемії коронавірусу, Товкис почав брати участь в онлайн подіях Invictus Games. Згодом пробував відібратися до команди на Ігри воїнів у 2021-му та виступав у черкаських змаганнях Ігор нескорених. У 2023-му за підсумком львівського кваліфікаційного турніру Володимира обрали до збірної.

Цінність таких змагань він вбачає в можливості пересвідчитися, наскільки успішною була реабілітація та чого вдалося досягти за цей час. “Якщо покращую результат, значить, я працюю над собою та йду в правильному напрямку”, – вважає ветеран.

Одним із головних видів спорту для Товкиса стало веслування на тренажерах, у якому він виступає з 2020-го. Якраз-таки у веслуванні одним із тренерів команди став його натхненник Ігор Галушка.

Володимир Товкис тренується на веслувальному тренажері. Фото: Пресслужба НГУ

Також Володимир обрав стрільбу з лука, в якій довелося тривалий час присвятити пошуку підхожої техніки. “Ми з тренером уже змінили тактик чотири, – описує підготовчий процес Товкис. – Оскільки рука фізично деякі функції виконувати не може, з лука стріляємо зубами”.

Пробував себе й у метанні диска, яким займався ще в школі, та волейболі сидячи, що сподобався Володимиру завдяки “командному духу”.

“Тут є розуміння й повага, чого поза цим колом набагато менше”

Володимир наголошує, що приклад людей зі схожим досвідом, а тим більше зі схожим пораненням, має потужний вплив на військових та допомагає їм віднайти надію.

“До повномасштабної війни майже всі люди з такими черепно-мозковими травмами підтримували зв’язок. Після кульового в голову виживає небагато”.

Він і сам зустрічався в госпіталях із такими бійцями, які тижнями не могли встати з ліжка та переживали такі самі панічні стани, як і він колись. Але історія Володимира їх морально підбадьорювала.

Єдність людей, їхніх досвідів і цінностей ветеран віднайшов і на Іграх нескорених. “Чим мені подобаються Invictus Games – тут люди зі спільними думками й схожими історіями, – підсумовує Володимир Товкис. – Є розуміння, повага. Такого поза колом нашої команди набагато менше”.

*Трубка, яку вставляють в отвір у шиї, аби до трахеї надходило повітря.