Завдяки технічному прогресу нині людям з обмеженими фізичними можливостями набагато простіше спілкуватися, користуватися технікою, подорожувати… Адже зараз величезна кількість можливостей для того, щоб зробити життя незрячих людей та осіб з вадами зору комфортнішим і мобільнішим. Кореспондент «Магістралі» вирішила перевірити, наскільки столичний вокзал пристосований до потреб незрячих людей з їхньої точки зору.
Маломобільних пасажирів на вокзалі обслуговує група надання допомоги людям з обмеженими фізичними можливостями. Поза тим для зручності пересування та орієнтації таких осіб встановлено спеціальні символи і знаки.
Над обладнанням вокзалу працювала комісія ВГО «Національна асамблея інвалідів України», яка разом з ПАТ «Українська залізниця», її регіональною філією «Південно-Західна залізниця» підготувала вокзал для того, щоб він був зручний для всіх пасажирів. Наприклад, для незрячих зробили тактильні піктограми з рельєфнокрапковим шрифтом Брайля, які розміщено біля ліфтів, кімнат чергових по вокзалу; є й зала для осіб з інвалідністю, спеціальна каса тощо. Також зроблено відповідні наліпки на поручнях біля спусків та підйомів, жовті попереджувальні лінії на сходах. Входи до Центрального та Південного вокзалів облаштовані звуковими маячками.
Випробувати ці прилади ми попросили заступника голови ЦП УТОС (Центральне правління Українського товариства сліпих. — Прим. авт.) Олександра Осадчого. Зір він втратив у дев’ять років, коли з хлопцями розбирав снаряд, а той вибухнув. Кількох його друзів вбило, комусь відірвало кінцівки, а він вижив, проте став незрячим. Олександр Михайлович — активна та зайнята людина, часто подорожує потягами, тому добре орієнтується на вокзалі. Тож ми попросили його особисто «випробувати» вокзал, власне, те, які покажчики йому допомагають, а які непотрібні, і запитати потому, чого тут бракує.
Початок огляду
Ми зустрілися з паном Олександром та його помічницею Ольгою біля центрального входу, привіталися, і він негайно почав «інспектування». Було помітно, що ця тема для нього надзвичайно значуща та болюча. «Дуже хороший маячок — біля входу: не набридливий», — мовив. Але тільки-но ми зайшли всередину будівлі, як виникли проблеми. «Буваю тут доволі часто, тому чудово орієнтуюся: сам проведу вас куди завгодно. Проте коли б я тут був вперше, то й справді розгубився б. Я знаю, що працює група допомоги, але щоб мені отримати її послуги, треба звернутися до чергової по вокзалу. Але як про це дізнається людина, яка прибула сюди вперше? Я попросив би вас поставити неподалік тихоголосий маячок: нехай інформує, що мені варто йти саме в цьому напрямі. Якщо ж маячок буде голосний, то дезорієнтовуватиме. Я об’їхав чимало європейських країн, був у Австралії і Бразилії, тож знаю, що там зроблено для зручності таких пасажирів, як я. Приміром, в Іспанії, у провінції Лагронь, в містечку є спеціальні світлофори. О 23.00 вони вимикаються — і люди можуть спокійно відпочивати. Нам же до такого ще далеко», — сказав чоловік.
Ми пройшли до спеціалізованої каси, і знову з’явилися проблеми: наш супутник звик до ближчого розташовування каси, але її перенесли, віконце ж у ній понизили, аби було зручно під’їжджати до нього на візочку. Чоловік розгубився і не знав, що чинити далі, тож знову наголосив на тому, що біля каси мав би бути тихоголосий маячок з інформацією: «каса для інвалідів». Олександр Михайлович пояснив: «Зазвичай людина орієнтується у просторі, але треба їй трохи допомогти та пояснити, куди йти».
Його помічниця Ольга, котра часто спілкується з незрячими людьми, завважила: «Ці жовті попереджувальні лінії на сходах, біля колій і яскраві позначки дуже добрі для тих, хто погано бачить. Але для незрячих людей вони мають бути випукліші, щоб можна було намацувати їх ціпками».
Я й далі наголошувала на тому, що ці проблеми легко буде розв’язати, коли до незрячої людини підійде особа з групи допомоги і проведе туди, куди потрібно: до каси, зали очікування чи вагона. Але мій співрозмовник був незворушний: «Мені таке не подобається. Я повинен усе робити сам, усюди орієнтуватися без сторонньої допомоги. Дехто не хоче просити про допомогу, тож дайте їм змогу всюди діяти самостійно. Люди різні. Бува, спитаєш на зупинці: «Який тролейбус?», а у відповідь чуєш знущальне «залізний».
Потому ми піднялися ескалатором вище і пішли за паном Олександром. «Шукаю, де вихід на платформу, — мовить він. — О, холодом потягнуло, отже, вона неподалік. Влітку спекотного дня я б і не здогадався, що поблизу є спуск, який веде на неї. І тут доцільно поставити тихоголосий маячок, який би кожні 30 секунд повідомляв: «лінія перша—друга».
На поручні спуску до платформи — наліпка зі шрифтом Брайля. Наш супутник, прочитавши текст, сказав: «Ідея гарна, але розташований напис трохи неправильно. Він має бути розміщений вище».
Спустилися на платформу, десь через півметра Олександр Михайлович намацав ціпком попереджувальну лінію: «О, тут добре, правильно її розташували».
На прощання він сказав: «Дякую за надану змогу показати вам вокзал моїми очима. Дуже добре те, що це робиться для людей, але ми всі прагнемо ідеалу, і тому кілька маячків зроблять вокзал ще доступнішим та зручнішим для людей з вадами зору. Якщо вам це цікаво, то я можу сказати, де вони продаються та скільки коштують. І хоч вони дешеві, та користь від них надзвичайна».
Допомога мчить на поміч
Вдалося поспілкуватись і з черговим із групи допомоги людям з обмеженими можливостями Олексієм Матюхою. Чергова по вокзалу отримала запит, у якому вказано час прибуття, номер потяга та вагона, в якому перебуває людина на візку, якій потрібна допомога. До неї підійде черговий і допоможе. Питаю, як він працює з незрячими пасажирами. «У людей, які не бачать, я цікавлюся, в чому їм допомогти та як зручніше буде їх супроводжувати. Зазвичай доводимо до вагона і садовимо на визначене в квитку місце», — розповів О.Матюха.
На стінах є таблички — покажчики, навіть до кількох підійшли. Олександра Михайловича це обурило: «Цікаво, чому вважається, що незряча людина повинна ходити і все промацувати? це ж нісенітниця! Хіба ж я ходитиму і промацуватиму стіни, доки не знайду цих написів шрифтом Брайля? А між іншим, вони розташовані дуже низько, тож мені незручно тут поставити руку, щоб прочитати їх. Ви ж розумієте, що без вашої допомоги я б їх ніяк не знайшов?».
Черговий із групи допомоги людям з обмеженими можливостями Олексій Матюха:
«У людей, які не бачать, я цікавлюся, в чому їм допомогти та як зручніше буде їх супроводжувати. Зазвичай доводимо до вагона і садовимо на визначене в квитку місце».
Олена Лось
