Іван Космина: Людина, котра змінює людей довкола себе і будує простір без перешкод (ФОТО, ВІДЕО)

Глядачі “Суспільного” можуть побачити документальну стрічку “Без перешкод”, яка розповідає про громадського активіста з Тернопільщини Івана Космину. Людину, яка будучи у розквіті сил враз опинилася у кріслі колісному, але маючи підтримку і опору від команди однодумців, не здалася, а навпаки – прийняла себе і почала змінюватися. А головне – бореться за те, аби світ змінювався і ставав кращим та доступним для всіх, хто цього потребує.

Іван Космина – уродженець села Вільхівчик Гусятинської громади. Працював раніше на водолазній станції, будівництві, мріяв зібрати кошти і збудувати власний дім.

Одного дня, коли бригада пішла готувати обід, він вирішив скупатися. “Я звик у воду не заходити, як усі, а стрибати вниз головою. Стрибнув і відчув сильний удар, – розповідає чоловік.

Коли збіглися його товариші і витягнули з води, він сказав, що не відчуває ні рук, ні ніг. З’ясувалося, що в Івана – зламана шия.

Я завжди думала, що з ним щось станеться пов’язане з машиною. Ніколи б не могла подумати, що він на рівному місці, стрибнувши у ставок, може зламати шию. Коли копали ставок, то з одного боку ківш загорнув землю, з іншого – теж, а посередині лишився виступ. Він головою потрапив якраз у той виступ. З місця скочив, потрапив туди і зламав шию, – пригадує Галина Космина, мати Івана.

Лікарі говорили, що якщо він переживе три дні, то житиме, але не буде володіти ні руками, ні ногами.

Я не знав, що маю робити, не знав, яке моє призначення. Для чого залишився, не розумів. Тому що я не міг навіть муху з чола зігнати. Тоді був такий складний період, що, жити, правду кажучи, не хотілося, – розповідає Іван.

Від тривалого сидіння у нирках почали утворюватися камінці. Довелося їхати у Тернопіль на лікування. Під час зустрічі з медиками хлопцю впала у вічі одна дівчина. Мати запримітила його закоханість, а його це надихнуло, що потрібно жити далі. Поруч завжди була і є мама, яка в усьому підтримувала і продовжує підтримувати всі ідеї та всі починання. А ще – друзі, які допомагали ставати на ноги.

Попри всі негаразди, Іван із мамою продовжували робити все можливе для покращення стану його здоров’я. Так чоловік опинився у 2013 році в таборі реабілітації у Криму. Саме там він побачив, що є люди з інвалідністю, які живуть активним життям, танцюють, займаються спортом, реалізовують себе. І він повірив, що зможе стати таким же.

Активіст – автор уже двох книг. Третя готується до виходу у світ.

Просто почав набирати текст. Це перша книжка. Це було в 2016 році, коли я написав свою першу книжку. Це була автобіографічна книжка… Це про Івана Космину. Без прикрас. Я не прикрашав себе, що я такий чудовий чоловік, а от мені так не пощастило, бо зламав шию. Я писав, що в цьому винен сам, що це моя провина. Можливо, це когось застереже від схожого. І через шість років я написав другу книжку. Вона абсолютно вигадана. Це вже не про реальне життя. Вона була про любов, – розповідає Іван.

Завдяки йому в селі з’явився спортивний майданчик. Раніше в населеному пункті його взагалі не було. Космина згадує – за свою пенсію закупив матеріали, тоді взявся обдзвонювати дітей, аби разом почати добру справу. Малеча допомагала, як могла.

Майданчик вони зробили. І це показало, що команда однодумців і натхненних людей може реалізувати справді багато доброго.

Космина зайнявся громадською діяльністю, а згодом став депутатом.

Це було дуже цікаво, коли я став депутатом, тоді мером Гусятина був Савчук Михайло Дмитрович. Вони будували на вулиці Незалежності тротуар. Я приїхав до будівельників і кажу: «Ви тут із порушеннями будуєте, неправильно». Вони вже тоді викликали мера Михайла Дмитровича, і ми почали сперечатися. Він каже: «У мене за проєктом тут так має бути, я нічого не знаю», – розповідає Іван.

Після цієї перепалки тодішній голова селища Михайло Савчук порадив Космині йти в депутати, адже його знання і наполегливість обіцяли принести добрі плоди.

Проте не завжди хороша ідея знаходить підтримку, особливо у владних кабінетах. Космина, ставши депутатом, опинився в опозиції. Він домігся створення комітету доступності Гусятинської громади, але його туди не включили. Чимало ідей, які би зробили простір для маломобільних груп населення громади, так і залишаються ідеями.

Я чудово розумію, що не все за один рік можна зробити. Я не вимагаю, щоб річний бюджет передали на доступність Гусятина і поробили там за рік усі пандуси, ні. Я дуже хочу, щоб до цього поставилися з розумінням, – наголошує Іван.

Завдяки Космині зробили нарешті пандус до лікарні. “Це був, здається, 2014 рік. Я отримав пенсію і за половину суми закупив пісок, щебінь та цемент, приїхав до лікарні”, – розповідає активіст і додає, – через деякий час пандус таки облаштували, хоча і не такий, який хотілося б, але він є і ним люди користуються і дякують за реалізовану ініціативу”.

Врешті Іван створив громадську організацію для того, щоб більш ефективно відстоювати права людей з інвалідністю. А ще планує реалізувати чимало корисних проєктів для рідного села.

Він часто приїжджає на своє улюблене місце, з якого видно річку Збруч. Раніше він тут купався, а тепер має багато планів на неї.

Я хочу проводити тут сплави. У мене вже є така практика. Думаю, що мені все вдасться в майбутньому. Найчастіше думаю, як зробити так, щоб про моє село заговорили. Щоб про нього почули не тільки в усій Україні, але й за межами нашої держави, – ділиться задумами активіст.

… В Івана була одна маленька мрія, яка згодом об’єднала багатьох хороших людей і стала поштовхом до створення стрічки “Без перешкод” – сісти на мотоцикл і підкорити карпатські гори.

…Він стояв такою горою металобрухту в гаражі. Мені навіть пропонували його здати на метал. Але це була памʼять про мого діда Ярослава Степановича Космину. Він його купив у 1979 році. На цьому мотоциклі він їздив усюди… Так що цей мотоцикл бачив життя. А вперше за кермо я сів, коли був у шостому класі… Ці емоції пригадую досі і те, наскільки вони мене переповнювали, коли я сам рушив з місця, – розповідає Космина.

Два роки вони з друзями працювали для того, щоб почути звук працюючого двигуна. Іван об’єднав довкола себе команду байкерів із Чорткова та інших міст. Ще трішки – і у жовтні 2023-го відремонтований 45-річний МТ-10 виконав бажання свого господаря. Іван Космина, його друзі і знімальна група “Файного міста” зустріли особливий захід сонця на полонині Стеришора у карпатських горах.

Креативна продюсерка “Суспільного”, яке транслюватиме стрічку про Івана Космину, Зоряна Биндас зазначає – важливо поділитися з глядачами його історією, що може багато чому навчити.

Коли в мене з’явилася ідея зробити фільм про Івана, я опосередковано знала його історію. Ми не були знайомі особисто, я лише знала про нього дещо з дописів у фейсбуці. Перш ніж братися за стрічку, я поговорила з Іваном. Лише завдяки тому, що він погодився розказати свою історію, стала можливою поява фільму. Я дуже вдячна Івану за те, що він не просто погодився розповісти, а був максимально щирим. Я дуже хочу показати стрічку глядачам, бо це дуже щира історія, – наголошує Зоряна Биндас.

Вона наголошує – теми доступності простору, проблем маломобільних груп нині дуже важливі і актуальні, особливо через війну:

Не завжди є успішні історії, тому в нас багато роботи попереду щодо прийняття. Вважаю, що буде актуально розказати глядачам шлях людини, яка пройшла випробування і не просто прийняла себе, прийняла свою інвалідність, а ще й працює над тим, аби допомагати іншим. І для мене ця тема є важлива, бо я розумію, наскільки насправді багато викликів перед нами стоїть.

Над стрічкою на замовлення “Суспільного” працювала команда медіаресурсу “Файне місто”. Продюсерка фільму Марія Пачковська зауважує – це не перша їхня робота, яка стосується людей з інвалідністю. Було чимало інших проєктів, кожен із яких доносить глядачам важливість відчувати і приймати потреби маломобільних груп, яким так потрібен доступний простір.

Нині через війну більшає кількість людей, які потребують доступного простору. Але вважаю, що через декілька років ця проблема доступності не буде стояти так гостро, адже відбудеться багато позитивних змін. Ми зобов’язані зробити все, аби адаптуватися, оскільки по-іншому наша держава не буде існувати.

Марія Пачковська наголошує: фільм – не лише про доступний простір. Він також про толерантне ставлення до людей з інвалідністю.

Всі обмеження – в нашій голові. Важливо знати і те, що коли суспільство підтримує таких людей, то вони можуть все: вести активне громадське життя, бути депутатами і змінювати світ довкола себе, – наголошує продюсерка документальної стрічки.

Такі фільми дуже потрібні тому, що вони змушують людей дивитися на життя під іншим кутом. Для мене це великий урок, який я проходила у своєму житті, – ділиться враженнями режисер фільму Алла Демко. – Створюючи цю стрічку про Івана, я росла із ним внутрішньо. Хочу, аби кожен глядач, переглянувши фільм, відзначив для себе декілька важливих моментів. Найперше – переоцінити своє життя. Друге – чи розуміє він, з якими труднощами можуть стикатися люди довкола. І третє – побачити, що можна не опускати руки, а рухатися, змінювати світ і шукати можливості для змін, – наголошує Алла Демко.

Без перешкод” показує, як змінювався і як змінився Іван Космина упродовж отих непростих десяти років. “Що він пройшов, що йому вдалося подолати, через які випробування проходив, внутрішню боротьбу він ішов до того, ким є зараз. Це дуже цікавий процес такого дозрівання, внутрішнього зростання. Я дуже хотіла передати у фільмі оцей період – від несприйняття, обурення ситуацією до прийняття і рішення, що я можу змінити, – зауважує режисерка.

Алла Демко додає – у роботі над проєктом дуже важливою є команда:

Коли порушуємо такі важливі суспільні теми, для мене як режисера важливо, щоб люди, з якими буду працювати над цим фільмом, розуміли мету, ідею, хотіли це розділити і мали спільне бачення.

До створення документального фільму долучилися, окрім згаданих креативної продюсерки “Суспільного” Зоряни Биндас і продюсерки Марії Пачковської, режисера Алли Демоко, також і виконавчий продюсер Юрій Фартушняк, оператор-постановник і режисер монтажу Максим Гапонюк та оператори Богдан Ризванюк й Ігор Чорняк.

Мені б хотілось зробити все для того, щоб у ХХІ столітті, у цивілізованій країні, маломобільні групи населення почувалися комфортно. Щоб тим людям, які повернуться з війни, не потрібно було воювати ще й за доступність уже в мирних містах, – наголошує у стрічці Іван Космина. – Я з упевненістю можу сказати, що інвалідність – не кінець життя. Своїм прикладом хочу показати багатьом людям з інвалідністю, що можна все в житті подолати. Просто треба жити, рухатися вперед, крок за кроком… Живи!.