Як Володимир Гунькін з Хотина після втрати ноги на фронті вчиться ходити на протезі: історія буковинця (ФОТО, ВІДЕО)

«Якби в мене був онук, і він захотів піти на війну, я б його не пустив», — каже 49-річний колишній військовослужбовець Володимир Гунькін з Хотина. У березні 2024 року під час евакуації побратимів він втратив ногу. Нині проходить лікування у Чернівцях та вчиться ходити на протезі.

Своєю історією Володимир Гунькін поділився з журналістами С4.

До того, як Володимир Гунькін став до лав Збройних сил України, працював будівельником. У військо буковинець мобілізувався в липні 2023 року, оскільки дав собі слово: якщо не вистачатиме військових — піде воювати.

«Я цього й чекав. Рано чи пізно це мало статися. Як сказав наш комбат, всім прийдеться воювати. Спочатку було незвично і тяжко. Уже 20 з чимось років я в армії не був, уже все забув, боявся трошки, а хто не боїться, кажуть, не виживає», — говорить чоловік.

Володимир воював на Запорізькому напрямку у складі роти охорони, а потім у 141-й окремій піхотній бригаді ЗСУ. У березні 2024 року під час евакуації побратимів його бригаду атакували дрони. Буковинець тоді втратив праву ногу.

«Нас відвозили на евакуацію, але вийшло, що евакуйовували мене. Коли виходив з окопу, від втрати крові просто падав на землю непритомним. Тоді хлопці несли мене, боявся, щоб з ними теж нічого не сталося. Були думки, щоб вони лишили мене. Нога до коліна була перебита і просто бовталася на м’ясі», — пригадує колишній військовослужбовець.

Після поранення Володимир проходив лікування у Дніпрі. Дружині не знав як розповісти про втрату ноги. Нині чоловік проходить реабілітацію у Чернівцях. Два тижні тому поставили протез.

«Навчитися ходити дуже складно і боляче. Без підтримки, без нічого нога ніби не слухається. Уже трошки звик і більш-менш ходжу, хоча іноді можу й оступитися», — зауважує Володимир Гунькін.

Після поранення військовослужбовець змінився. Став менше спілкуватися з людьми й не дуже хоче згадувати про події на фронті. Старається тримати зв’язок із побратимами, які стали йому як рідні.

«Хлопці хочуть побачити родину, дітей, але нема кому їх міняти, бо, як кажуть, ніхто не хоче воювати. У них літає дрон за дроном. Але якщо загубити той дрон, то це дуже дорого коштує, а без дронів там нема сенсу воювати, бо завдяки йому люди в живих лишаються», — зазначає колишній військовий.

Володимир Гунькін каже, що якщо в нього народиться онук, він сам піде воювати, але його не відпустить.