“Я вирішив, що й у тилу маю бути корисним” – Володимир Букша з Кіровоградщини, який втратив на війні ногу (ФОТО, ВІДЕО)

Ветеран війни Володимир Букша з Кіровоградщини втратив ногу і двох друзів під час останнього бойового завдання. Довго не міг змиритись. Потім взяв себе в руки і вирішив, що й в тилу має бути корисним. Влаштувався на роботу. А щоб допомогти побратимам, організував марафон на милицях і протезі. Дорогою збирав гроші. Його історія – друга у підбірці матеріалів Суспільного про людей, які виборюють незалежність своєї країни на фронті та в тилу.

Ветерану російсько-української війни Володимиру Букші 31 рік. Чоловік пригадав, як у січні минулого отримав поранення і втратив ногу. Це було біля міста Гуляй Поле Запорізької області.

“Двоє побратимів, які воювали зі мною, на жаль, загинули. Спочатку мені було так важко, що я опустив руки, не знав, що робити. Потім з’явились сили і нині працюю водієм. Усім своїм побратимам, які втратили ноги або руки, хочу сказати, щоб вони не здавались і йшли вперед”.

Володимир Букша з побратимами на фронті. Суспільне Кропивницький

Після поранення чоловік хотів продовжувати службу та йому відмовили. Нині ветеран працює водієм на заводі. Разом з дружиною виховують двох дітей – семирічного Миколу та Ангеліну, їй рік і вісім місяців. Улюблене заняття – відпочинок разом на природі.

Володимир Букша з дружиною та двома дітьми. Суспільне Кропивницький

Чоловік вважає, в Україні ставлення до людей з інвалідністю, до ветеранів війни в цілому треба змінювати. Для військових важливі слова підтримки.

“От я по трасі добирався додому. Три автобуси проїхали і навіть не зупинились. Мені тоді так тяжко стало на душі”.

У січні цього року Володимир Букша організував марафон на протезі та милицях. Тоді пройшов 35 кілометрів, збирав гроші на потреби свого батальйону. Зібрав 170 тисяч гривень.

“Закуповував запчастини, потім продукти. Планував далі іти в марафон, але мене підвів протез. Хочу тепер придбати інший – спортивний, я впевнений, що буду на ньому добре бігати, бо мені цього хочеться”.

Прапор, який Володимиру Букші подарувала дружина, коли він лікувався після поранення в госпіталі. Суспільне Кропивницький

“А мені хочеться, щоб люди не забували, хто такі ветерани, що вони теж люди. Їм треба вступати місце, допомагати. Бо дуже часто стикаємось з такими питаннями: Хто їм винен, вони самі туди пішли”, – говорить дружина ветерана Наталія.

Зі слів Володимира, зі своїми побратимами він постійно на зв’язку. Не буває й дня, щоб не згадував свою службу.

Наталія Сарафанова, Олена Жикалова