Фото: Національна поліція України
Організація Fight For Right закликала владу припинити масово поміщати людей в інтернати на тлі енергетичної кризи. Також звернулася до міжнародних організацій із закликом не підтримувати заходи гуманітарного реагування, які передбачають ізоляцію людей з інвалідністю в інституційних закладах.
Про це йдеться на сторінці Fight For Right.
Влаштування людей в інтернати суперечить зобов’язанням щодо реформи деінституціоналізації
Громадська організація Fight For Right, яка займається захистом прав людей з інвалідністю, виступила із закликом до міністерств і обласних адміністрацій негайно припинити масове розміщення людей із інвалідністю та людей старшого віку в інтернатах як гуманітарну відповідь. Така практика стала застосовуватися на тлі енергетичної кризи – зокрема Деснянська РДА Києва вирішила тимчасово розміщувати в інтернатах людей із інвалідністю та старшого віку. Згоду на тимчасове відселення дали 11 киян.
“Зі свого боку, Мінсоцполітики публічно заявляє про необхідність збільшити розміри матеріальних та фінансових вливань в інституційну систему, що викликає серйозне занепокоєння, з огляду на декларацію намірів провести реформу деінституціоналізації в Україні”, – звертають увагу у FFR.
Замість підсилення матеріальної спроможності інституційної системи Fight For Right пропонує спрямувати кошти на заходи підтримки людей із інвалідністю та старшого віку в громадах.
Також організація закликає провести облік та оцінку потреб людей з інвалідністю в усіх громадах з визначенням індивідуального рівня підтримки та необхідних для цього ресурсів, розширити доступ до тимчасового житла в громаді, грошової та матеріальної підтримки (надати джерела живлення, обігрівачі, їжу), служб підтримки.
Fight For Right також звертається до громадянського суспільства України, міжнародних партнерів і донорів, гуманітарних організацій (зокрема Управління ООН з координації гуманітарних питань та Український гуманітарний фонд при ООН) з питань захисту, з питань житла і непродовольчих товарів, а також з управління та координації місцями компактного проживання із закликом не підтримувати заходи гуманітарного реагування, що передбачають сегрегацію та ізоляцію людей з інвалідністю та людей старшого віку в інституційних закладах.
У заяві міститься заклик керуватися маркерами включення інвалідності (IASC) в гуманітарному реагуванні в поєднанні з настановами Єврокомісії, в який йдеться про недопущення використання міжнародної допомоги для інституціоналізації.
Пропонується скерувати ресурси на забезпечення гуманітарних рішень у громаді – наприклад, розширення варіантів тимчасового житла. Також – утримуватися від створення сегрегованих компактних або групових поселень людей з інвалідністю та старшого віку.
Системної альтернативи влаштуванню евакуйованих людей із інвалідністю в заклади практично немає
Водночас низка організації та ініціатив, які займаються гуманітарною евакуацією, вважають, що заява, ініційована Fight For Right, не відповідає реаліям війни в Україні, адже системної альтернативи влаштуванню евакуйованих людей із інвалідністю в заклади наразі практично немає, натомість згортання міжнародної підтримки такого влаштування у відповідь на заяву може призвести до припинення фінансування проєктів з евакуації людей з прифронтових територій загалом. Про це представники організацій заявляли у коментарях під поширеною заявою.
Таку думку також висловив у коментарі виданню ZMINA співзасновник ГО “Розуміння кризи” Ярослав Корнієнко.
“Я не підтримую інституціоналізацію, це погано як явище. Лише у крайньому випадку, коли людина має такі життєві обставини і стан здоров’я, що потребує цілодобового догляду і не має нікого з близьких, після процедури оцінки потреб її можна влаштувати у в заклад, де надають стаціонарний догляд”, – пояснює він.
Проте під час війни, коли продовжується евакуація, люди з інвалідністю та старшого віку не можуть отримувати послуги догляду вдома від соціального працівника, бо вдома небезпечно. Тож родичі чи соцпрацівники просять евакуювати цих людей.
“Евакуацією маломобільних людей, людей з інвалідністю у 99% випадків займаються гуманітарні організації: приймають заявки, інформують про можливості виїхати, знайомляться з соцзахистом. Соціальні працівники розповідають про це своїм підопічним”, – розповідає Корнієнко.
Він додає: часто організації самотужки вивозять маломобільних людей. Людину з інвалідністю везуть у транзитний центр, її реєструють, оформлюють їй виплати, допомагають поновити документи. У транзитних центрах, які значною частиною фінансуються гуманітарними організаціями, люди з інвалідністю перебувають від двох тижнів до півтора місяця. У деяких випадках, коли оформлення документів тривале (наприклад, підтвердження громадянства тим, хто жив за радянським паспортом), люди затримуються до 2 років.
“Деякі транзитні центри мають гарні умови та доступні для людей з інвалідністю, інші не мають хороших умов для тих, хто потребує допомоги при пересуванні, використовують крісла колісні, є лежачими. Їм потрібен догляд та супровід”, – каже Корнієнко.
За його словами, коли евакуюють одну людину, то для неї легше знайти варіанти влаштування. Коли відбувається масова евакуація – 10–25 людей, їх треба розмістити спершу в транзитні центри. Якщо такий центр заповнений, доводиться звільняти місця для новоприбулих, а мешканців переводити далі:
“Наприклад, транзитний центр “Океан Добра” у Дніпрі розрахований на 150 місць. Він завжди повний, а коли масова евакуація, там дуже сильна напруга, щоб розмістити ще людей”.
Експерт звертає увагу, серед евакуйованих до транзитного центру переважна більшість тих, хто потребує підтримки – це люди старшого віку, яким складно адаптуватися на новому місці, або маломобільні.
“Якщо їх розселяти у місця тимчасового проживання (МТП), там не буде гідних умов і ставлення. Більшість МТП не облаштовані, не доступні. Будиночки в громадах тим більше – десь треба ремонт робити, десь пандус ставити, техніку закуповувати”.
Корнієнко наголошує: щоб терміново знайти рішення для 150 людей з інвалідністю, в країні на практичному рівні не знайшлося іншої відповіді, ніж існуючі інституції, заклади стаціонарного догляду, які знаходяться або на бюджетуванні громад, або областей, або Міністерства соціальної політики.
“Це готові місця, де є догляд, їжа, постіль. У багатьох закладах є нормальний гідний персонал. Але ми жодним чином не можемо контролювати якість надання соціальних послуг в нашій країні”, – звертає увагу експерт.
Коли евакуаційна спільнота має вибір залишити лежачу людину на прифронтовій території, тобто залишити її вмерти чи вивезти, то обирають вивезти – туди, де вона зможе перебувати, отримати їжу, лікування і догляд, зазначає Корнієнко:
“Є ціла система транзитних центрів – у Запоріжжі, Харкові, Київській області, Дніпрі. Якщо запитати людей, які працюють в цих центрах, які є у нас опції для людей з інвалідністю, ви почуєте приблизно однаковий сценарій. Тих, кого можна розселити в МТП, гуртожиток – намагаються розселити. Але і в інституціях місця на вагу золота – постійно йде боротьба за те, щоб розмістити людей, які потребують стаціонарного догляду”.
Він зауважує, що багато з цих місць фінансуються громадами, які беруть на себе зобов’язання утримувати евакуйованих людей із іншого краю країни.
“Ми евакуюємо людей і в країни Європи за їхнім бажанням – у Німеччину, Чехію, інші країни. Для людей з інвалідністю там пропонують в тому числі інституційні заклади”.
Фото: представники посольств Норвегії, Швейцарії та УВКБ ООН у транзитному центрі (фейсбук “Океан Добра”)
Припинення підтримки з боку гуманітарних організацій може вдарити по системі евакуації
Евакуація людей із інвалідністю та людей старшого віку не має мети сприяти інституціоналізації, зауважує Ярослав Корнієнко:
“Ми вимушені просто рятувати життя людей, щоб вони не вмирали у себе вдома, не лежали під завалами, а були в теплі, захищені, принаймні мали якийсь доступ до лікарні, до інших людей”.
Експерт додає: створюють місця для людей з інвалідністю майже ті самі організації, які їх вивозять. Ці ж організації отримують на це кошти у структур ООН або інших міжнародних донорів, ремонтують або будують приміщення у громадах.
“Зараз немає державної програми, що б фінансувала утримання людей, які були евакуйовані. Постанова №888 не спрацювала в умовах війни, бюджет, який був виділений, не був витрачений на ці цілі, бо більшість закладів в Україні не відповідають вимогам, які ставить постанова”.
Ярослав Корнієнко наголошує, що в заяві Fight For Right заклик до міжнародних організацій звучить так, що вони не мають фінансувати будь-які активності, які сприяють інституціоналізації.
“Це означає, що зупиниться евакуація таких людей, просто транзитні центри переповняться, люди будуть жити в транзиті. І більше ніхто не евакуюється. Під ризик нефінансування потраплять і люди, які везуть евакуйованих до транзитних центрів, і всі гуманітарні працівники транзитних центрів. Це буде катастрофа”.
Комунікуючи з Мінсоцполітики, організація “Розуміння кризи” наголошує, що під час екстреного реагування потрібна чітка державна політика щодо влаштування людей. Зокрема, необхідно знайти рішення на перехідний період та в майбутньому подбати, щоб в інституціях не залишились ті, хто цього не потребує.
“Спілкуючись з європейськими країнами, ми не маємо уникати питання війни в житті людей з інвалідністю. Тому що основний фронт боротьби за їхні права зараз лежить в евакуації. Це в першу чергу право на життя. Ми говоримо про тисячі людей”, – наголошує Корнієнко.
Нагадаємо, що в Україні з початку повномасштабного вторгнення зріс рівень інституціоналізації. Серед причин – недоступність інфраструктури та соціальних послуг, бідність та надмірний тягар на родини. Про це свідчать результати дослідження, яке провели експерти Fight For Right.
24 грудня 2024 року уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Документ передбачає, що до 2034 року в Україні буде створена система послуг, яка забезпечить можливість цим людям незалежно проживати та інтегруватися в громадах. Завдяки цьому до інтернатів потраплятиме менше людей, які потребують підтримки в проживанні. Реформа деінституціоналізації є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.
Наразі в Україні для розвитку соціальних послуг на місцях існує низка перешкод – зокрема фінансування та неузгодженість між відповідальними відомствами. Про це розповіли автори дослідження “Законодавчі бар’єри регулювання сфери надання послуг напередодні деінституціоналізації”, яке провела громадська спілка “Ліга сильних”.