Комітет з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів 18 лютого рекомендував Верховній Раді прийняти за основу законопроєкт про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо удосконалення механізму забезпечення розумного пристосування (реєстр. № 14389).
«Прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення права осіб з інвалідністю на працю» від 15.01.2025 №4219-IX стало справжнім проривом у реалізації статті 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю: через 17 років після її ратифікації ми не лише підтверджуємо зобов’язання держави, а й чітко визначаємо механізми, джерела та інструменти їх виконання. Закон закріплює право особи з інвалідністю не бути пасивним отримувачем рішень, а повноцінно впливати на процес забезпечення розумного пристосування, брати участь у визначенні його змісту та форми. В основі принцип індивідуального підходу, коли потреби кожної людини стають визначальними, а гідність і рівність безумовним стандартом державної політики», – наголосила голова Комітету Галина Третьякова.
Законопроєкт спрямований на подальшу імплементацію положень статті 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Україною у 2009 році. Саме ця норма гарантує право осіб з інвалідністю на зайнятість та зобов’язує роботодавця забезпечувати належні умови праці через механізм розумного пристосування. Понад 17 років діяли загальні декларативні положення, однак відсутність чіткого фінансового та процедурного механізму ускладнювала їх практичну реалізацію.
Законопроєкт № 14389 фактично є продовженням змін у цій сфері. Він деталізує, що саме вважається розумним пристосуванням, як здійснюється його організація, який порядок ухвалення рішень та через які бюджетні інструменти забезпечується фінансування.
Відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю “розумне пристосування” означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод.
Ключовим нововведенням є:
– запровадження механізму покриття витрат на розумне пристосування за рахунок коштів державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів, передбачених у рамках програм сприяння зайнятості населення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок власних коштів роботодавців, місцевих бюджетів;
– закріплення права особи з інвалідністю брати безпосередню участь у визначенні переліку та форм заходів розумного пристосування;
– гарантування індивідуального підходу з урахуванням конкретних потреб, функціонального стану та умов праці кожної людини.
Вперше на законодавчому рівні прямо передбачено, що особа має право впливати на те, які саме заходи щодо неї застосовуються, а розумне пристосування не може визначатися формально чи без її участі.
Таким чином, держава переходить від декларацій до реального механізму реалізації прав, формуючи чітку систему фінансування, організації та контролю у сфері розумного пристосування, що відповідає міжнародним стандартам та принципу поваги до гідності кожної людини.
Приклад розумного пристосування (ситуація): особа з порушенням зору працевлаштовується та для виконання посадових обов’язків потребує спеціального обладнання наприклад, планшета з програмою екранного доступу, збільшення тексту або синтезу мовлення.
- Ініціювання
Працівник подає звернення до роботодавця про необхідність розумного пристосування. Проводиться оцінка індивідуальних потреб з урахуванням функціонального стану та характеру роботи.
- Прийняття рішення та фінансування
Уповноважений орган ухвалює рішення про надання розумного пристосування. Закупівля здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів визначених Законом, а обладнання передається в користування особі.
- Експлуатація
Спеціальне обладнання використовується виключно для забезпечення доступності праці. Воно може обліковуватися як державне майно, передане в тимчасове користування.
- Припинення трудових відносин
У разі звільнення працівника, передбачається врегульований порядок повернення обладнання державі або уповноваженому органу. Після технічної перевірки воно може бути:
- передане іншій особі, яка потребує аналогічного пристосування;
- замінене або модернізоване у разі невідповідності технічним вимогам;
- списане відповідно до встановленої процедури, якщо втратило функціональність.
Такий механізм забезпечує безперервність підтримки, раціональне використання бюджетних коштів та прозорий обіг розумного пристосування.
Мета законопроєкту за реєстр. № 14389 полягає у забезпеченні реалізації прав осіб з інвалідністю на зайнятість та оплачувану роботу на рівні з іншими особами, недопущення їх дискримінації шляхом удосконалення механізму здійснення розумного пристосування, зокрема для забезпечення рівних можливостей при реалізації права на працю, отримання роботи, просування по роботі/службі.
Проблематика
В умовах системного становлення та розвитку в Україні реабілітаційної галузі як невід’ємної складової системи охорони здоров’я та соціального забезпечення особливого значення набуває практична реалізація індивідуальної програми реабілітації, запровадженої Міністерством охорони здоров’я України.
Індивідуальна програма реабілітації не може залишатися виключно медичним документом або формальною рекомендацією. Вона має стати дієвим інструментом повернення особи з інвалідністю до повноцінного суспільного та професійного життя, зокрема, через створення реальних умов для працевлаштування, адаптації робочого місця та забезпечення можливості виконувати трудові обов’язки відповідно до збереженого функціоналу.
Необхідність законодавчих змін зумовлена об’єктивною потребою забезпечення гарантованого Конституцією України права осіб з інвалідністю на працю та оплачувану зайнятість на рівні з іншими особами. Йдеться не лише про формальне декларування рівності, а про усунення бар’єрів, які фактично обмежують доступ до роботи, професійного розвитку та кар’єрного зростання. Чинний механізм здійснення заходів розумного пристосування потребує суттєвого удосконалення, оскільки на практиці він часто не забезпечує належного балансу між інтересами працівника та роботодавця і не гарантує ефективного захисту від дискримінації. Відсутність чітких процедур, критеріїв оцінки «непропорційного тягаря» та належних фінансових інструментів підтримки призводить до ситуацій, коли особа з інвалідністю фактично залишається сам на сам із системними перешкодами.
Запропоновані законодавчі зміни спрямовані на створення правового механізму, який:
- забезпечує реальне, а не декларативне впровадження розумного пристосування;
- гарантує рівні можливості при доступі до роботи, її збереженні та просуванні по службі;
- інтегрує індивідуальну програму реабілітації у сферу трудових правовідносин як обов’язковий до врахування документ;
- посилює відповідальність роботодавця та одночасно передбачає механізми державної підтримки.
Таким чином, мова йде не лише про технічні зміни до законодавства, а про формування сучасної моделі інклюзивного ринку праці, де особа з інвалідністю розглядається як повноправний учасник трудових відносин, а держава забезпечує належні правові та фінансові гарантії для реалізації її потенціалу.
Шляхи вирішення:
Законопроєктом пропонується внести зміни до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», якими передбачається, зокрема:
– зобов’язання роботодавця на всіх етапах трудових відносин, а також протягом усього строку дії трудового договору або контракту здійснювати заходи розумного пристосування за заявою особи з інвалідністю з урахуванням індивідуальної програми реабілітації;
– відмова у розумному пристосуванні працівнику допускається лише у разі, якщо здійснення відповідних заходів створює непропорційний або невиправданий тягар, з урахуванням таких факторів:
а) обсяг ресурсів, необхідних для здійснення заходів розумного пристосування, у тому числі фінансових, матеріальних, людських та організаційних;
б) вартість і масштаб запропонованих заходів;
в) можливість отримання зовнішньої підтримки, компенсацій або дотацій, у тому числі за рахунок державного або місцевих бюджетів, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття чи грантових програм;
г) наявність заборгованості перед роботодавцем з виплат компенсації витрат на заходи розумного пристосування або надання дотацій на їх реалізацію;
ґ) очікувана користь від заходів для особи з інвалідністю, а також вплив їх реалізації на трудовий колектив, організацію виробництва чи надання послуг;
– обов’язок доведення непропорційності або невиправданості тягаря покладається на роботодавця;
– потреба у розумному пристосуванні може бути підтверджена індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю та за потребою, додатковими документами у разі їх наявності;
– особа з інвалідністю має пріоритетне право на визначення переліку та форм заходів розумного пристосування, яких вона потребує;
– фінансове забезпечення заходів розумного пристосування здійснюється за рахунок власних коштів, коштів місцевих бюджетів, державного фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, коштів, передбачених у рамках програм сприяння зайнятості населення в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України;
– компенсація витрат на заходи розумного пристосування або дотація на їх реалізацію надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції або державною установою, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальним послугами осіб з інвалідністю;
– право на отримання компенсації витрат на заходи розумного пристосування або дотації на їх реалізацію мають не лише роботодавці, а й особа з інвалідністю, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець або провадить незалежну професійну діяльність, незалежно від дати державної реєстрації їхньої підприємницької діяльності або дати взяття на облік як осіб, що провадять незалежну професійну діяльність.
Значення для суспільства
Реалізація положень законопроєкту № 14389 стане важливим кроком до формування в Україні сучасної моделі інклюзивного ринку праці, в якій право особи з інвалідністю на працю гарантується чіткими правовими механізмами та фінансовими інструментами підтримки.
Розумне пристосування перестане бути виключно рекомендаційною категорією та набуде практичного змісту через обов’язковість його застосування.
Реалізація положень законопроєкту № 14389 сприятиме посиленню гарантій реалізації права осіб з інвалідністю на працю, забезпеченню рівних можливостей у сфері зайнятості та створенню ефективного механізму впровадження заходів розумного пристосування.
У ширшому соціально-економічному вимірі реалізація законопроєкту сприятиме:
- підвищенню рівня економічної активності осіб з інвалідністю;
- зменшенню їх залежності від соціальних виплат;
- зміцненню принципів соціальної справедливості та недискримінації;
- ефективнішому використанню потенціалу кожної людини в інтересах держави та суспільства.
Прес-служба Апарату Верховної Ради України