18 років тому Євген Батенчук із міста Радивилова став інвалідом. У нього після радикуліту несподівано відмовили ноги та руки. Втім, попри недугу Євген Михайлович старається не бути прикованим до ліжка, веде активний спосіб життя. Для цього придумав та втілив у реальність низку механічних нововведень, які допомагають йому самостійно і з ліжка встати, і по місту проїхатися, і руку, як сам каже, на пульсі часу тримати.
У Радивилові Євгена Батенчука, дійсно, знають як майстра на всі руки. Особливо вправлявся чоловік у столярстві.
– Часто, коли на інвалідному візку виїжджаю в місто, – розповідає Євген Михайлович, – на очі потрапляють будівлі, до яких я доклав своїх старань. Таких, дійсно, багатенько. А могло б бути ще більше, якби не біда. Вона взялася, як то кажуть, з нічого. Промок одного разу під сильним дощем. Взявся радикуліт. От я з ним і подався до лікарні. А там попав на лікаря, який, вважаю, став винуватцем отієї біди. Замість того, щоб здоров’я покращилося, в один момент відняло ноги та руки. Як і чим він мене лікував, і досі не вкладається в голові. Потім мені радили подати на того спеціаліста до суду. Але хіба тим судовим позовом повернеш здоров’я? Тож давним-давно я йому простив цей гріх. Часом зустрічаємося в Радивилові, вітаємося.
За словами Євгена Батенчука, коли хвороба прикувала його до ліжка, найбільш гнітила неспроможність самому давати раду і постійно залучати до обслуги родину.
– От тоді я й почав думати, як поменше надокучати рідні, як самому щось в силу можливого робити, – зізнається радивилівець, – першою в голову прийшла ідея зробити такого собі підйомного крана, який би дозволяв без чиєїсь допомоги встати з ліжка, сісти в інвалідний візок, або ж, навпаки, з інвалідного візка перемістися в ліжко. Відтак вирішив встановити два електродвигуни з лебідками, відповідну металеву раму. Звичайно, самотужки весь цей механізм встановити не міг, допомогли спеціалісти-земляки. Але задум і проект – мій власний. Тепер, скажімо, щоб перебратися з візка в ліжко, я на поміч не кличу нікого. Під’їжджаю, зачіплюю себе одним пасом попід руки, другим – за ноги. А далі вмикаю то одного мотора, то другого. Таким чином піднімаюся на відповідну висоту, переміщуюся в необхідному напрямку.
Проявив свої раціоналізаторські здібності Євген Батенчук і на інвалідному візку.
– Цей візок у мене вже сьомий рік, – зазначає інвалід, – він на електричному приводі, вітчизняного виробництва. На ньому і в місто виїжджаю, і до реабілітаційного центру навідуюся. Є на візку також годинник, багажник, парасолька, радіо і багато інших екіпіровок. Усе це полегшує їзду, допомагає в управлінні технікою…
Загалом Євген Батенчук вважає, що в його випадку чим більше рухаєшся, тим корисніше для здоров’я. Він поставив собі за мету щодня проїжджати по декілька кілометрів. Таким чином намагається не пасувати перед труднощами. Протиставляє їм велику життєдайність, однією із вагомих складових якої є, звичайно ж, майстерність та винахідливість у ставленні до техніки, якою користується.