Люди на візках вимагають безбар’єрного міста

Щодня житомирянам з обмеженими можливостями доводиться долати перешкоди, щоб дістатися до магазину чи аптеки, сходити до кінотеатру чи відвідати з друзями картинну галерею. Зробити це самостійно дуже проблематично – навіть маючи хороших помічників складно піднятися по сходах житомирського театру. Головною проблемою людини з інвалідністю є не відсутність візка і протезу, і навіть не маленька пенсія. Головне – мати можливості самореалізуватись, отримувати освіту, працевлаштовуватись. Такі люди хочуть жити у місті, де будуть доступні театри, кінотеатри, кав’ярні та продуктові магазини, вільний доступ до аптек, лікарень та муніципальних служб.

Гуляючи містом журналіст «20 хвилин» помітила, що багато кав’ярень, магазинів, аптек не мають пандусів, а ті що є – не відповідають елементарним вимогам зручності. Вони складні для пересування інвалідів, круті, тому без допомоги по них не піднятися. Що вже можна сказати про філармонію, театр, кінотеатри, які не доступні для людей на візку. Але, якщо ти живеш на 3 поверсі, не маєш пандусів до під’їздів, то навіть на вулицю вийти проблематично.

Про те, які є проблеми у інвалідів і що можна зробити аби їх життя стало більш комфортним, журналіст «20 хвилин» поспілкувалася з депутатом Житомирської міської ради Нелею Ковалюк.

«Я сама зіткнулася з проблемою архітектурної недоступності міста і як представник влади від народу знаю, що потрібно людям на інвалідному візку. Хочу зробити розклад тролейбусів з низькою посадкою і маршрутки для людей з обмеженими можливостями. Соціального таксі у Житомирі немає. Є лише приватні перевізники, які не дешеві.

Не всім людям з інвалідністю вдається реалізувати себе професійно. Їм складно і морально, і фізично, вони потребують допомоги, більше навіть не матеріальної. Суспільство холодно сприймає людей з обмеженими можливостями. Якщо зараз питають про те, навіщо інваліду навчання, то Україну чекає «велике» майбутнє.

З власного досвіду скажу, що люди з інвалідністю такі як усі: хтось розумний, хтось ні, хтось може щось робити руками, а хтось ні. Професійно реалізувати себе дуже складно. Про повну реалізацію мова не йде – знайти хоча б якусь зайнятість, аби не сидіти у чотирьох стінах.

На жаль, у Житомирі є багато місць, які мені особисто недоступні. До прикладу, Житомирський академічний музично-драматичний театр. Я не можу потрапити у телецентр, а там проводиться дуже багато гарних концертів. Але будинок культури та музична школа №2 доступні. Для нас – людей на візку – це вже велика перемога.

Треба з розумінням ставитися до людей з обмеженими можливостями. Їх не треба жаліти. Необхідно лише дати можливість працювати і бути корисними. Інваліди – рівні члени суспільства і можуть приносити йому користь», – запевняє депутат Житомирської міської ради Неля Ковалюк.

Журналіст у пошуках кав’ярні, де можна зігрітися холодного зимового дня, прогулялася містом з Леонідом Балдіним. Уже 2,5 роки хлопець на інвалідному візку після нещасного випадку. Утім, це не заважає йому вести активний спосіб життя: навчатися, працювати, весело проводити час з друзями та нареченою.

«Громадським транспортом я не користуюсь: не вгадаєш рух тролейбусів з низькою посадкою, а маршрутки взагалі не пристосовані для людей на візку. Коли гуляю містом або кудись їду, багато хто дивиться на мене жалісливо. Це дратує. Звичайно, дещо проблематично пересуватися по місту: високі бордюри, розбиті дороги, відсутність пандусів.

Найбільше мені не вистачає людей на візочках на вулицях. Вони сидять вдома, замкнуті у 4-х стінах, не можуть навіть вийти на вулицю. А це нормальна потреба – гуляти на свіжому повітрі. Мої родичі за дві години змайстрували пандус у під’їзд, тому тепер я сам без підтримки можу вийти на вулицю коли захочу і не потрібно просити про допомогу.

Нам приписали такий стереотип, що, мовляв, якщо ти інвалід, то сиди в чотирьох стінах. Людям легше нас жаліти, ніж реально допомагати», – пояснює Леонід Балдін.

Гуляючи містом, озирніться навколо і порахуйте – скільки кафе, аптек, магазинів, банків доступні для людей у інвалідних візках. Придивіться до зупинок, бордюрів, доріг. Пандуси мають бути запроектовані у всіх будинках громадського призначення. У житлових будинках повинен бути принаймні доступ до ліфту.

Житомир недостатньо пристосований для інвалідів. Пересування в місті дуже важке. Якщо центральна частина міста частково забезпечена скошеними бордюрами, то в інших районах – дуже багато роботи. Тротуари вздовж пішохідних переходів вулиць облаштовані надто стрімкими спусками та підйомами, тож людям на інвалідному візку досить важко пересуватися без сторонньої допомоги.

Потрібно усвідомлювати необхідність не просто абстрактно гуманного ставлення до людей з особливими потребами, а конкретної допомоги їм, адже їх діяльність обмежена фізичними, соціальними, психологічними й іншими бар’єрами. Це люди, яким потрібна підтримка і рівні можливості, а не жалість. Для початку людям на візках потрібне безбар’єрне місто!

Тетяна Бєлобородова

20minut.ua