Бар’єри на шляху «безбар’єрної України»

1 19 3 invalid 2 2. безбар'єрна україна, обмеженими фізичними можливостями, пандусами, інвалідів

На скрутне життя, що дедалі ускладнюється практично щодня, нині нарікають багато українців. Але є поміж нас люди, котрим виживати за сучасних реалій набагато важче, ніж решті співвітчизників. Вони не лише так само потерпають від нестримного зростання цін на харчі та ліки, стрибків інфляції, яка з’їдає зарплати та пенсії, дорожнечі комунальних послуг тощо, але й від того, що доля кожного дня випробує їх на здатність вижити в нашому суспільстві. Вони — інваліди. Або, як зараз їх нази­вають, люди з обмеженими фізичними можливостями…

Як вижити в місті рівних можливостей

На жаль, реалії сьогодення свідчать, що кількість інвалідів в Україні щороку зростає. І прогнози щодо подальшого розвитку цієї неприємної тенденції невтішні: інвалідів стає більше не тільки через загальні захворювання, але й через неоголошену війну на Донбасі, яка щодня поповнює лави людей з обмеженими фізичними можливостями.

Якщо в Україні 2006 року кількість інвалідів становила 5,3% населення, то, за даними Мінсоцполітики станом на 1 січня 2013 р., чисельність осіб з інвалідністю становила вже 2788226 осіб, або 6,1% від загальної чисельності населення країни. Тобто кількість людей з інвалідністю станом за цей період зросла на 293 тисячі. 2014 рік ситуацію на краще не виправив.

  1 19 3 640bd259ffdced90830152d1191e7a38 XL 1

Полтавщина, де тепер близько 80 тисяч інвалідів, майже не вирізняється поміж інших регіонів за кількістю та проблемами, які дошкуляють людям з обмеженими фізичними можливостями. Про матеріальну сторону виживання інвалідів в Україні не варто й згадувати: цим людям із мізерними пенсіями, паперовими пільгами та епізодичними соціальними виплатами дуже й дуже важко.

Утім, чимало з них нарікають не стільки на матеріальну скруту, скільки на неспроможність жити, за їхнім розумінням, повноцінним життям, навіть коли це дозволяють вади їхнього здоров’я. Приміром, неможливо самостійно відвідати бібліотеки, крамниці, лікарні, перукарні або скористатися громадським транспортом тощо. Штучні бар’єри на їхньому шляху виникають через непристосованість нашої інфраструктури до потреб людей з обмеженими фізичними можливостями.

Складається враження, що ті, від кого залежить пристосованість інфраструктури до потреб інвалідів, начебто взагалі не знають про їхнє існування. Принаймні такий висновок напрошується з огляду на те, як держава та регіональна влада дбають про доступність для інвалідів соціальних об’єктів.

Торік на Полтавщині вивчали рівень доступності об’єктів соціальної інфраструктури для інвалідів. Результати обстежень змушують серйозно замислитися над проблемою. Так, з 367 лікувальних закладів доступні для інвалідів лише 208. І ті тільки на 80%, бо обладнані пандусами та іншими зручностями для таких людей частково. 15 лікарень доступні тільки на 50%, а до 144 медичних установ інваліди взагалі не можуть потрапити без сторонньої допомоги.

Не краща ситуація і з аптеками. Наприклад, із 204 аптек, які працюють на території лікарень, інвалідам доступні 80%. Така сама ситуація з навчальними закладами. З 1024 перевірених освітянських закладів під потреби інвалідів на Полтавщині пристосовано лише 319. І це при тому, що 196 з них доступні частково. До 123 освітянських та 14 вищих навчальних закладів інваліди взагалі не можуть дістатися без сторонньої допомоги. Про доступність громадського транспорту для інвалідів годі й казати…

Отже, нині, як і десятки років тому, для інвалідів залишається проблемою, скажімо, вийти або виїхати на візку з квартири, бо наші багатоповерхівки здебільшого для потреб інвалідів узагалі не пристосовані — не обладнані пандусами або хоча б примітивними з’їздами. А там, де під’їзди багатоповерхівок-хрущовок таки обладнали пандусами, більшість із них небезпечні для інвалідів, бо зроблені поза всіма технічними нормами. Приміром, під великими кутами. І видряпатися ними на інвалідному візку не під силу і здоровій людині.

Навіть в обласному центрі, вже не кажучи про районні міста та селища, і зараз усе ще бракує місць, де інваліди-візочники можуть комфортно і безперешкодно пересуватися вулицями, адже бордюри в них за висотою в кілька разів перевищують норми, а чимала кількість крамниць, аптек та всіляких інших потрібних інвалідам установ усе ще не обладнані пандусами.

Додайте сюди підземні переходи з їхніми традиційно слизькими в негоду сходами, котрі перетворилися на джерело підвищеного ризику. До перешкод на шляху інвалідів слід додати і геть розбиті дороги та тротуари, якими без супроводжуючих візочники не можуть самостійно пересуватися без ризику перекинутися або застрягнути колесом в ямці. Тому більшість із них роками перебувають у чотирьох стінах своїх квартир або під час прогулянки обмежуються прилеглою до свого будинку територію.

Доступність за залишковим принципом

Обстеження доступності для інвалідів інфраструктури на Полтавщині засвідчують, наскільки в Україні й нині все ще важко скористатися елементарними благами цивілізації людям з обмеженими фізичними можливостями. Утім, задля справедливості слід визнати, що в країні регулярно повертаються до проблем доступності соціальної і інженерно-транспортної інфраструктури для людей з обмеженими фізичними можливостями. Принаймні, про це регулярно говорять на численних нарадах та спеціальних семінарах. І не лише говорять, але й ухвалюють на державному рівні програми, покликані полегшити життя інвалідам.

  1 19 3 invalid 2

Одна з них під назвою «Безбар’єрна Україна» затверджена постановою Кабміну ще 2009 року. Останній рік її реалізації — 2015-й. Програма має шляхетну мету — «Створення в Україні безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення».

Для моніторингу її виконання в регіонах утворено так звані обласні комітети доступності — дорадчі органи при облдержадміністраціях. Засідання такого комітету днями відбулося в Полтаві, де з ініціативи керівництва управління містобудування та архітектури Полтавської ОДА чиновники, громадські активісти та представники більш ніж 10 громадських організацій, які захищають права інвалідів, аналізували доступність обласної інфраструктури для людей з обмеженими фізичними можливостями. Та розбиралися з тим, наскільки торік посунулися справи з усуненням проблем із доступністю для інвалідів у світлі вимог урядового проекту «Безбар’єрна Україна».

Секретар обласного комітету доступності Антоніна Ільїна зазначила, що минулого року на Полтавщині таки вдалося поліпшити ситуацію з доступністю для інвалідів. За її зізнанням, 2014 року в плані виконання на Полтавщині урядової програми «Безбар’єрна Україна» не очікували суттєвих результатів через тотальну фінансову скруту. Але попри труднощі змогли дещо полегшити життя інвалідам, зробивши для них більш доступними об’єкти соціальної сфери.

«На сьогодні у нас, порівняно з іншими регіонами України, об’єкти соціальної сфери підпорядкування Мінсоцполітики мають доступність для інвалідів на 80%. Це доволі високий показник, — констатувала А. Ільїна. — У нас медичні заклади також мають у середньому рівень доступності 80%. Я очікувала більш плачевних результатів, але все виглядає не так погано…»

Щоправда, на засіданні обласного комітету доступності панували різні погляди на виконання урядової програми. Зокрема, у чиновників, котрі відрапортували про кількість різноманітних заходів, які провели за їхньої допомоги, та тих, хто мав на себе відчути поліпшення в плані доступності. Так, голова Полтавської асоціації дітей-інвалідів та інвалідів із дитинства Ольга Григорук говорила про проблему з доступністю для дітей-інвалідів. Цій специфічній категорії осіб з обмеженими фізичними можливостями, вочевидь, недостатньо приділяють уваги в плані доступності, зазначила активістка.

Традиційно склалося так, що діти-інваліди перебувають при батьках, котрі буквально на плечах — до їхнього повноліття носять їх по лікарнях, до шкіл, супроводжують у громадському транспорті тощо. У цьому сенсі варто більш зосередитися на вирішенні проблеми з доступністю інфраструктури для дітей із вадами здоров’я.

Учасники засідання підкреслювали, що при реалізації програми «Безбар’єрна Україна» влада традиційно приділяє увагу лише кільком напрямкам. Найбільше — облаштуванню пандусами об’єктів соціальної та житлової інфраструктур. Звісно, це необхідно. Але ж, зазначали промовці, є категорії інвалідів, котрі потребують індивідуальної доступності. Приміром, незрячі. Для них урядовці передбачили програмою обладнання пішохідних переходів на жвавих перехрестях звуковими сигналами.

На жаль, чимало з тих планів так і залишилися на паперах, хоча термін дії програми збігає вже за кілька місяців. Ситуацію з доступністю для незрячих можна було б виправити за допомогою собак-поводирів, наголошували деякі активісти. Справа ця ще нова для України, але вже активно започатковується як на Заході, так і у Закарпатті, де створили школу для підготовки таких собак.

Враховуючи ментальність нашого суспільства, принагідно зазначили на засіданні, готувати необхідно не тільки собак, але й… людей. Уявіть ситуацію, коли незрячий увійде (якщо зможе) до переповненого тролейбуса разом із собакою. Що творитиметься у салоні при цьому!

Особливого ставлення в плані доступності об’єктів інфраструктури потребують й інваліди-спортсмени. На Полтавщині, зауважила А. Ільїна, на сьогодні для їхніх потреб адаптовано близько 120 спортивних об’єктів. Правда, з них половина частково доступні, а решта — взагалі недоступні для інвалідів. Користуватися ними вони можуть тільки за допомогою інших людей.

Підтвердив це і срібний чемпіон України по бочче (спортивна гра з м’ячем, вид боул-спорту. — Авт.) серед інвалідів-візочників полтавець Юрій Духно, який брав участь у засіданні комітету. Він із гіркотою констатував, що спортсменам-інвалідам в Україні сьогодні дуже сутужно. І не лише через недоступність для них спортивних споруд, а ще й через недоступність для них фінансів для занять спортом, бо держава дедалі скорочує ці програми.

У свою чергу, чиновники, які брали участь у засіданні комітету доступності, виправдовували занадто повільні темпи втілення в життя програми різними чинниками. Так, перший заступник голови Полтавської ОДА Олег Пругло заявив, що «проблема доступності є актуальною вже багато років. І всі разом маємо змінити цю ситуацію. Роботи в нас вдосталь. Головне, що в області ми постійно здійснюємо моніторинг ситуації щодо доступності. Напрацьовуємо певні алгоритми співпраці…» — сказав посадовець.

Проте найголовніше, через що гальмується втілення програми «Безбар’єрна Україна» в життя в повному обсязі, підкреслив О. Пругло, — децентралізація влади. Через розподіл владних повноважень «нині всі гроші передають на місця». А на рівні районів та селищ грошей ніколи не вистачало навіть на першочергові потреби, тому проблемі доступності місцеві керівники приділяють замало уваги.

Пояснили на засіданні й те, чому навіть далеко не всі новобудови нині обладнані пандусами. А. Ільїна, зокрема, зазначила, що вимоги, які висуваються до проблем доступності, прописані в державних будівельних нормах. Контролює їхнє виконання «Укрдержбудекспертиза», чиї спеціалісти мають робити експертизу всієї будівельної проектно-кошторисної документації.

Утім, спрощена система отримання дозволу на будівництво залишає шпарини для економії на доступності, адже об’єкти І–ІІІ категорій складності, що становить 98% загального обсягу будівництва громадських споруд, необов’язково мають проходити експертизу. Приміром, якщо двоповерховий будинок здається в експлуатацію, експертна оцінка не робиться. І коли будинок здадуть, може виявитися, що він не обладнаний пандусами. Правда, через внесення змін до законодавства підвищено відповідальність проектних організацій, зазначила секретар обласного комітету доступності. Передбачено навіть кримінальну відповідальність, якщо не виконуються вимоги до доступності інфраструктури.

…Конституція України гарантує рівні права всім своїм громадянам. Інваліди — не виняток. Але через те що вони практично щодня стикаються з багатьма перешкодами, реалізувати своє конституційне право на рівність у багатьох випадках вони не можуть. Принаймні, в нашій країні, де до проблеми доступності ще тільки підбираються.

Стандарти доступності інфраструктури для людей з обмеженими фізичними можливостями, порівняно з розвиненими країнами світу, в нас ще занадто низькі. А програми поліпшення життя цих людей виконуються частіше на паперах. Тим часом інваліди, котрі можуть і хочуть вести активний спосіб життя, сподіваються, що нарешті держава зглянеться і в Україні поменшає бар’єрів на їхньому шляху…

Олександр Брусенський, м. Полтава

Фото автора

«DUA.com.ua»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*